ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних
Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед
календарних свят наших предків одне з найпочесніших місць. Cвято приурочене
пам'яті воскресіння Ісуса Христа. Витоки цього Свята сягають глибини не віків,
а тисячоліть.
Великдень – родинне свято. На нього повинна
зібратися родина, долаючи всі перешкоди. Кажуть, що й сонце на радощах у той
день не заходить, тому цей день такий «великий». Це свято в родинах українців
завжди було пов'язане з глибоким осмисленням життя людини на Землі.
Напередодні Великодня виготовляли писанки,
крашанки, мальованки, їх не лише святили в церкві, а й обмінювались ними, немов
великодніми картками-привітами.
Найстаріша писанка була намальована ще у ІХ
столітті. І не дивно — адже у наших пращурів яйце завжди асоціювалось із сонцем
та зародженням нового життя.
Паска – це «сонячний» калач, який випікали у
жертву сонячним божествам. Його вигляд за більш ніж тисячоліття, дещо набув
змін, але все ж сама основа більше нагадує саме калач, а не християнську
«паску».
Першій трапезі на Великдень надавали неабияке
значення. Адже перед нею, протягом сорока днів, віряни дотримувались суворого
посту і тепер нарешті могли почастуватись святковими стравами. Все, що було
освячено в церкві під час святкової служби, господар приносив у дім, аби подати
до трапези. Ще з порогу він вітав родину: «Христос Воскрес!», а родина йому
відповідала: «Воістину Воскрес!»
Сніданок розпочинався з молитви і першими
потрібно було з’їсти освячену пасочку та крашанку, а тільки потім переходити до
м’ясних страв та всього іншого, від чого утримувались під час посту.
Смачні страви готували наперед, адже далі
чекав цілий тиждень святкувань, котрий називався Світлою великодньою седмицею,
тобто після Світлого понеділка йшов Світлий вівторок і так далі.
