Всеукраїнська казначейська акції «Вишивана моя Україна»

«Вишивана моя Україна»:
 від полотна – до витвору народної творчості

     

29 листопада  у Семенівці відбулася презентація Всеукраїнської казначейської акції «Вишивана моя Україна». Акція присвячена 25-й річниці незалежності України і тривала понад два місяці – розпочалася напередодні Дня незалежності й завершилася невдовзі після Дня захисника України.           

Ідея акції полягала в тому, що працівники казначейств всіх областей країни своїми руками вишили карту незалежної України. Стартував проект у Донецькій та Луганській областях.  Казначеї сходу України  проклали на карті перші стібки, вигадали перші узори, нанесли на карту символи своїх міст і символи мирного життя…Після того, полотно передавали з одного до іншого регіону.
Переходячи від казначейства до казначейства, карта ставала все яскравішою, «оживала, адже вбирала тепло рук, які її створювали. 

Нині карта «Вишивана моя Україна» розпочала свою нову «подорож» – вона побуває в кожному з територіальних органів Державної казначейської служби України. 29 листопада її могли побачити жителі  шести  районів Полтавщини, серед яких і семенівці.Працівники Семенівської центральної бібліотеки взяли участь у презентації Всеукраїнської казначейської акції, мали змогу  познайомитись з картою «Вишивана моя Україна», цим  прекрасним витвором народної творчості.

День пам’яті жертв голодомору

Патріотична сторінка пам’яті

Щорічно в останню суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв  Голодомору та політичних репресій. В 2016 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 26 листопада.

До Дня пам’яті жертв голодомору в Семенівській центральній районні бібліотеці, з  учнями 8-А кл. (класний керівник А.А. Капуста) Семенівського НВК№1, було проведено масовий захід – патріотичну сторінку пам’яті «Пам'ять людська не забуде повік твій біль, Україно!».         
Влаштовано   книжкову виставку-реквієм «Не розвіють стомлені вітри ту скорботи пам’ятну годину».
На столі колоски пшениці, перев’язані чорною стрічкою, свічка, образ Божої Матері. В центрі - розламана хлібина, склянка з водою, зверху окраєць хліба. Напис «Ціна йому – життя».             

Захід розпочався з показу відео кліпу пісні «Свіча» Оксани Білозір. Ведучі О. Мартус  та Л. Безсмертна розповіли про трагічні сторінки страшного голоду 1932-33рр. Адже у світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю України – однієї з найродючіших країн світу. 
Під мелодію «Реквієм» А. Моцарта звучать рядки з поеми «Голодомор» Н. Виноградової у виконанні Галини Самбур, а також поезія Д. Головка «У той рік заніміли зозулі».   
Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933роках, пам’яті  українських сіл і хуторів,які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття, присвячено хвилину мовчання і запалено поминальну свічку.          

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви           
Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна -    
Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…       
Вимирало Село – потопала в сльозах Україна        
І розгублене небо ковтало задушений плач.
Учасники заходу переглянули відео сюжет документального фільму «Великий голод».

У виконанні автора  О. А. Коська прозвучав триптих «Не допустимо жах 33-го!».
Олександр Арсентійович - наш земляк, автор прозових та поетичних творів друкується в районних та обласних періодичних виданнях.   
Ведучі заходу ознайомили присутніх з спогадами жителів очевидців нашого району сіл Очеретувате та Заїчинців.         
Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе:Що з нами сталося? Сміливішає пам'ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху.  На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Книга пам’яті – як данина жертвам Голодомору.
Сьогодні люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об’єктивну оцінку, а також винести уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних подій історії. Всебічні, правдиві знання допоможуть уникнути подібних катастроф у майбутньому. Головне – не допустити цього у теперішньому суспільстві. Це стане найбільшим вшануванням пам’яті жертв страшної трагедії.

Голодомор 1932-1933 років

Голодомор очима болю, устами гніву

Огляд  літератури

   Згадай усе ти, щоб воздать

                                  Близьким і дальнім людоморам

                                   …Хоч радість легше пам’ятать,

                                       Та треба пам’ятать і горе.

                              В. Крищенко. «Голод».

Сміливішає пам'ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від псевдополітичного диктату і страху.

«Вороги народу» канули у небуття, залишилася так звана чиста історія. Героїка боротьби і перемог.

            Отак і жили: з дистильованою історією.

            Отак і діяли.

            Та не пішла у забуття зболена народна пам'ять. Звичайно, вже ніхто не поверне тих нівчому невинних мільйонів людських жертв.

            У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, віключівші у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.

В 2016 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 26 листопада.       
В законі України   записано, що голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

            Ст.2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні, визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниження гідності Українського народу і є протиправним.

            Працюють дослідники, дошукуючись об’єктивних, вірогідних даних, яким числом виміряти трагедію українського народу.

Велику інформацію про трагічні події несуть документи, архівні матеріали, фотодокументи.

Багато з них увійшли саме до книг.

Пропонуємо переглянути книги,які є в фонді  Семенівської ЦРБ.  Це книги, які почали виходити  починаючи з 1991 року, коли Україна здобула свою незалежність.

Серед книг і художні твори: Василь Барка «Жовтий князь»; Тодось Осмачка «Старший боярин», «План до двору»; А. Олійник. Голос скрипки; Улас Самчук «Волинь», «Марія»; і сповнена смутку поезія.

Хворий чоловік –

                           од голоду пухлий.

І голодних четверо дітей.

Люди! Люди! Наче всі оглухли,

Чи нема на світі вже людей?

Що це полем - насува облава?

Не пройти…

Під корінь підіжне…

Світе! Світе! Де знайти управу:

В Господа і гаспида – одне!..    

                                                         Іван Перепеляк  /Із циклу «Голод»/

Кожна книга – це всеукраїнський плач, всеукраїнський цвинтар.

Книги стали для нас одним із місточків, що єднає нас з минулим, допомагає розібратись в тих білих плямах, які виникають на карті історії.

Кров мільйонів загиблих стукає у наші серця.

Кожна книга заслуговує на увагу.

Хто буде відповідати за злочини геноциду українців?

Автор книги «Злочин»  Петро Кардаш говорить прислухайтесь до голосу В. Симоненка:

«Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів, посіріле,

Напевно, репнуло б від сорому й хули.

            Тремтіть, убивці, думайте, лакузи,

            Життя не наліза на наш копил.

            Ви чуєте? -  На цвитарі ілюзій

            Уже немає місця для могил.

Уже народ – одна суцільна рана.

Уже від крові хижіє земля.

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля…»

Книги бентежать душу, наповнюють наші серця пекучим болем і в кожній з них звучить заклик пам’ятати власне горе і не причинити його нікому.

Як тихо і жалібно чується дитячий  голосок: « Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця».

За підрахунками демографів у наслідок голодомору в Україні не народилось близько  одного мільйона дітей. Середня тривалість дітей становила 7,3 роки у хлопчиків і 10,9 років у дівчаток за всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано.

Багато спогадів написано за кордоном, а книги видані за допомогою коштів зібраних в Австралії, Англії, Канаді, США, Німеччині та в інших країнах.

Народна пам'ять – найдостовірніше історичне джерело.

            Події 1932-1933 років на Полтавщині розповідають книги:

Злочин проти народу: До 70-річчя голоду 1932-1933 років в Україні.  Матеріали регіональної науково-практичної конференції 22 листопада 2002р.- Полтава, 2002.- 184с.

Коломієць І.  «Голодомор: спогади однієї родини».-  Полтава: Вид-во «Рік», 2002.-68с.

Соловей Д.Ф. Сказати правду. Три праці про голодомор 1932-1933 років. За редак. Ю.Шаповала і О. Юренка. - Київ-Полтава, 2005.- 300с., 29 іл.

            Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині. 1929-1933: Збірник документів і матеріалів.- Полтава, 1997.- 264с.

… Помовчімо. Спинімось у власній задумі. Голод…Смерть… Не легко повертатися в той час тим, хто пережив, вистраждав і все-таки вижив. Вижив, щоб донести всю правду штучного голодомору.

Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т.1. 2-ге вид./ Упоряд. О. Ю. Мицик.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія, 2005.- 296с.

Т.2./ за редак. о. Ю Мисика.-2005.-443с.

Т.3./ за редак. о. Ю Мисика.-2006.-432с. –

Говорить свідок Куц Євдокія Гаврилівна з с. Ялинці на Полтавщині:

 « Іду я якось через греблю. Перейшла, коли бачу, лежить людина, не знаю вже, чи жінка, чи чоловік, а в руках прошлогодній скотський  кізяк. Видно, їло той кізяк і вмерло.

А є різали людей. Жінка у нас у селі жила, її Лебедька називали.

Упіймала вона хлопчика, Дмитра, Калининого брата, зарізала і з’їла. Потім Кулик у нас був такий. Так той своїх дітей порізав, поварив і поїв, і все. А тоді й сам помер. Розказували, зайшли до Кулика, а вони ж, ой страшно й казать, киплять у чавуні, і пальчики отак поскручувались. Він їх порубав і покидав».

Правда історії озивається в тисячах людських доль.

За деякими підрахунками на Полтавщині втрати становили близько півмільйона чоловік. Але точну цифру однозначно назвати не може ніхто.

- з книги 33-й: голод: Народна книга-меморіал/ Упоряд.: Л.Б. Коваленко, В.А. Маняк.- К.: Рад. письменник, 1991.- 584с.

«…Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні…

На світі весна, а над  селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад-впред, назад- вперед, скільки сидить стільки й гойдається. І безконечна одна «пісня» напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ їсти, їсти…» 

В книзі Сергійчук В. Як нас морили голодом. Вид. 2-е, доповн. - К: Укр.. видавн. Спілка, 2003.- 252с. в одному із листів, що був написаний з села Горби Глобинського району, до Сталіна, згадується і про наш Семенівський район.

Пекельні цифри та слова

У серце б’ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій?

Голод? Голод?

Так зачепила біда свої чорним крилом і наші села району. Про це розповідає Євген Павлович Бутенко в книзі «Слідами голоду» (1990року) та книга Є.Бутенка, М.Зінченка, Л. Мазанько. Вони звинувачують.- Семенівка, 2003.- 30с.

Це спогади свідків, жителів сіл Очеретуватого, Устимівки, Брусово, Біляків, Погребняків.

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік…

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину,

А на ранок помер чоловік.

«… Жахливість наслідків того голоду кригою сковує серце і свідомість того. Хто торкається цієї теми, але треба знайти в собі сили і мужність, щоб до кінця пройти слідами тих мук і страждань. Люди повинні знати і пам’ятати про навмисно організований голод на Україні».    Є. Бутенко.

Відходить в інший світ покоління, яке пережило голодомор 1932-1933 років. За якийсь час записувати свідчення вже буде просто ні від кого.

Трагедія  1933 року завжди буде об’єднувати всіх живих людей одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

            Нам, сущим на цій  грішній багатостраждальній Землі, залишається тільки одне- запалювати поминальні свічі, згадувати їхні безвинно страчені душі.

Прощай і прости нас, кохана

Людино.

До тебе сльозою течу.

Вдовину, сирітську, нетлінну,

Запалюй свічу Україно!

Запалюй свічу.

Сьогодні хочеться сказати слова подяки тим, хто взявся за перо, виважив кожне сказане слово, долучився до архівів і своєю нелегкою працею створив і створює книги.

Бібліотеки – це в свою чергу інформаційні центри, книгозбірні, які зберігають і несуть інформацію для всіх хто бажає більше знати, бібліотека – це дім для книги. А книга – машина часу, створена людиною. Завдяки їй ми розсуваємо межі теперішнього та перелітаємо в минуле та майбутнє.

Колись і наш час назвуть історією, і вже напишуть, що період історії 1932-1933 років був геноцидом українського народу, визнаний в 2006 році. Пам’ятаймо про це.

Підготувала провідний бібліограф

Семенівської ЦРБ

Іващенко З.С.

21 листопада - День Гідності та Свободи

      «Україна –територія гідності і свободи»

До Дня Гідності та Свободи в Семенівській ЦРБ було організовано книжкову виставку «Нові часи – нові герої»  та проведено захід «Україна –територія гідності і свободи». Захід відбувся 21 листопада за  участю учнів 10-А класу (класний керівник О.М.Юрченко) Семенівського НВК№1.

Ведучі, Г. Самбур та Л. Безсмертна, в своєму виступі наголосили, що наша Україна –це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції –наш Майдан 2004 року, який був святом Свободи, і Революція 2013 року-Революція гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.
Згідно Указу Президента України від 13 листопада 2014 року було встановлено в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати 21 листопада.

Учасники заходу:  Вікторія Мостова, Аліна Деменко, Ростислав Гаряга, Сергій Мірошніченко, Аня Кулінич, Ілона Денисенко читали вірші присвячені  героям Майдану та воїнам, що загинули в зоні АТО. Герої не вмирають… Вони живуть стільки, скільки їх памятають, а значить вічно!

Чимало представників Семенівщини мужньо захищають незалежність і територіальну цілісність України, а тисячі мешканців усіх населених пунктів району підтримують українську армію, яка боронить рідну землю. Наша громада втратила п’ятьох земляків-військовослужбовців – учасників АТО Євгена Клименка, Володимира Шульгу, Олександра Сірого, Кирилюка Олександра та мобілізованого Олександра Удода, які стали на захист рідної землі і які назавжди залишаться у пам’яті семенівців.

Хвилиною мовчання вшанували присутні загиблих на Майдані і зоні АТО.
Під час заходу транслювався відеоролик   про «Небесну Сотню» в супроводі  пісні  «Пливе кача по Тисині», яку вважають неофіційним гімном-реквіємом за невинно убієнними активістами Євромайдану та  презентація  «Дорога в безсмертя» на світлу пам’ять герою Семенівської землі, Володимира Шульги, що загинув в ході АТО.
 

Цього ж дня у селищі  відбулися мітинг та покладання квітів до пам’ятної стели Борцям за свободу України з нагоди відзначення.

Надання послуг «Семенівським бюро правової допомоги»

16 листопада в Семенівській центральній районній бібліотеці відбулась робоча зустріч з головним спеціалістом «Семенівського бюро правової допомоги»  С. А. Сінельник.
Світлана Анатоліївна  повідомила про роботу «Семенівського бюро правової допомоги» та надала консультації з правових питань.

Саме в цьому центрі можна отримати безоплатну правову допомогу: консультації і роз'яснення з правових питань, отримати допомогу у складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру.
















Працівники бюро допоможуть усім бажаючим скористатись електронними сервісами Міністерства юстиції України та подати заяву про надання безоплатної вторинної правової допомоги (представництво  інтересів в суді, державних органах), отримати консультацію та перелік документів необхідних для звернення.
Учасники зустрічі домовилися про подальшу співпрацю в проведенні спільної роботи.

  «Семенівське бюро правової допомоги» проводить прийом громадян щоденно з 9.00 до 18.00. Вихідні дні: субота, неділя. Адреса: смт. Семенівка, вул. Незалежності,34, тел. 91-2-43

Дивись також  http://poltava.legalaid.gov.ua/ua/about

9 листопада - День української писемності та мови!

Мово рідна, світи в ріднім домі, 

Крізь зболений час і духовні руїни

Любіть, вивчайте українську мову,

Бо скільки ще незвіданого в ній.

І бережіть, як пісню вечорову,

Як зірку всіх земних надій.
                         Юлія Косинська

9 листопада український народ відзначає День української  писемності та мови! За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.

Мова є не лише засобом спілкування людей, але й найбільшим багатством, яке передали нам у спадок наші прадіди.

В Семенівській центральній районній бібліотеці, для широкого кола користувачів організовано книжкову виставку «Рідна, калинова,щира і чудова – все це наша мова».

В День української  писемності та мови було  проведено  інформаційний огляд літератури «Мово рідна, світи в ріднім домі, крізь зболений час і духовні руїни». На захід завітали працівники та підоблікові Семенівського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області.

Ведуча заходу Г. Самбур розповіла про історію виникнення української мови, як мови нашої нації, і сучасну мовну ситуацію в Україні, познайомила з книгами про мову. Всі учасники заходу прослухали пісню у записі «Звучи рідна мово» та переглянули книжкову виставку.

Мова є головною ознакою та символом нації, завдяки їй існує народ та розвивається держава. Українська мова є однією з наймилозвучніших, найбагатших та найкрасивіших мов світу.
Вона така ж давня, як і наша історія, така ж красива, як і наша держава і така ж сильна, як наш нескорений народ! Українська мова займає друге місце за милозвучністю серед всіх мов світу та перше місце у серцях справжніх українців!


Ти потрібна мені, як вода у пустелі,

Ти потрібна мені, як вогонь Прометеїв

Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,

Ти потрібна мені, як на волю віконце.

Бо без тебе я – раб без родини, без долі.

Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.

І люблю я тебе, твою пісню і слово,

І не зраджу тебе, материнськая мово.

Ти потрібна мені…                       
                             ( Станіслав Двірняк "Рідна моя українська мова")