180 років від дня народження Павла Платоновича Чубинського автора слів Гімну України.

«Я в світі щиро працював, я сіяв те, що Бог послав»


27 січня 1839  виповнилося   180  років  від дня народження    Павла Платоновича Чубинського, українського фольклориста,поета, автора слів Гімну України.
В Семенівській ЦРБ організовано книжкову виставку  - портрет  «Я в світі щиро працював, я сіяв те, що Бог послав» .         

В історії українського відродження періоду ХIХ століття важко знайти людину такої потужної енергії, яку мав Павло Чубинський. Своїм працелюбством, запальним характером, поривом до практичної роботи він заряджав однодумців і спонукав їх до дії.

Павло Платонович Чубинський народився в небагатій дворянській родині 27 січня 1839 р. в Борисполі на вул. Горянській.

У метричній книзі Борисоглібської церкви записано, що у колезького реєстратора Платона Івановича Чубинського і його дружини Марії Миколаївни, православного віросповідання, народився син Павло.  
8 квітня 1839 року священик Андрій Бориславський здійснив обряд хрещення. Хрещеними були: Прилуцького повіту титулярний радник Михайло Іванович Данчич і колезька секретарка Євдокія Іванівна Мельниківська. Початкову освіту хлопець здобув від домашніх учителів. 
Навчання П.Чубинський продовжив у 2-й Київській гімназії, а в 1857-1861 рр. — на юридичному факультеті Петербурзького університету. Після його закінчення співробітничав з журналом «Основа», де друкував статті і кореспонденції, працював учителем у київському приватному пансіоні. Збираючи етнографічні матеріали, проводив активну агатаційно - пропагандистську роботу у Київській громаді.

  У жандармських донесеннях на нього вказували як на «атеїста в душі і нешанобливого сина», «головного порушника громадського спокою». За «злочинну агітацію» і «підбурювання селян проти панів» його без суду і слідства заслали до Архангельської губернії. Але перебування в холодному і малолюдному краї не остудило його душі. На Півночі Чубинський спершу був призначений судовим слідчим у містечку Пінега, а через короткий час здобув прихильність губернатора і посаду секретаря губернського статистичного комітету. Боровся  з  хабарництвом,  чиновниками. А ще був старшим чиновником особливих доручень, завідував бібліотекою, редагував неофіційну частину «Архангельских губернских ведомостей», завідував громадським притулком, бібліотекою, заснував музей та був його екскурсоводом, організував наукове вивчення всієї губернії.

За  свій  труд  Чубинський  отримав  подарунок  від  великого  князя - діамантовий  перстень і  можливість  повернутися  до  рідної  землі. Були  ще  численні  золоті  медалі,  премія  графа  Уварова.

Дослідження  південно-західних  земель  вилилися  у  7  томів  праць. Зібрав найбагатший  матеріал  з  етнографії  українців. Чубинський  вивів  українську  етнографічну  науку  на  європейський  рівень.

Вірш  "Ще  не  вмерла..."  написав  у віці  23  років.           
Займався  статистикою,  науковими  експедиціями,  дорогами,  залізницями,  освітою,  був  членом-кореспондентом імператорського  товариства  сільського  господарства,  працював  у  Російському  географічному  товаристві.

Цікаві  писав  праці  "О значении сказок, пословиц и песен для криминалиста".

"Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників"

Працюючи  у  фірмі  "Брати  Яхненки  і  Симиренко",  вник  у  виробництво  цукру.  Праці,  карти  у  цій  галузі.

Зайнявся  переписом  Києва,  археологією. Під  час  перепису  показав, що  більшість  киян вважають  рідною  мовою  українську.  На  Чубинського  донесли  і  він  знову  був  виселений  з  України.       
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Загалом  прожив  всього  45 років.      

Помер 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церква Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Письменники ювіляри

8 січня  2019 року виповнюється 140 років від дня народження українського письменника і педагога
Степана Васильовича Васильченка.

В Семенівській ЦРБ організовано книжкову виставку - розповідь та видано бібліографічний покажник  "Сповнений любові до  життя" присвячені письменнику ювіляру. 

  

Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко) народився 27 грудня 1878 (8 січня 1879) в м. Ічня на Чернігівщині в сім’ї селянина-шевця. Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії. Закінчивши навчання 1898 вчителює на Київщині та Полтавщині до 1904 року і  в цей час вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».         
1904 вступив до Глухівського учительського інституту, але через рік покидає навчання і їде вчителювати на Донбас. 1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. 1908 хворого на тиф Васильченка звільнили, але заборонили учителювати. Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада». У 1910 виходять твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов’ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915). Жахи війни  знаходять відображення в «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. 1919 жив у Кам’янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». 1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка. Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»). Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новелет «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича. Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця.
Література:

·        Васильченко С. Мужицький ангел [Текст] Оповідання, повість, п’єси: для серед. та стар. шк.віку/Упоряд.,передм. та приміт.
Н.М. Шумило; (Худож. Л.В. Ільченка).- К.:Веселка, 2000.- 287с.: іл.

·        Васильченко С.В. // Бутенко Є., Шудря М. Зерна пшеничної віри. - Глобинське видавництво «Поліграфсевіс», 2007.- 232с.

·         Васильченко С. Оповідання. Повісті. Драматичні твори[Текст]/ Упоряд. і приміт. Н.М. Шумило; Вступ. Стаття Б.А. Деркача; Ред. Тому Деркач Б.А. – К.: «Наук. Думка», 1988.- 600с.

·        Васильченко С. Над Россю [Текст]: Оповідання та повісті,- К.: «Дніпро», 1978.- 207с.

·        Васильченко С. Талант[Текст].- К.: «Дніпро», 1982.- 236с.

·        ВасильченкоС. Чайка[Текст]: Вибрані твори.- К.: «Веселка», 1963.- 239с.

·        Степан Васильченко Блискучим метеором по Україні. Щоденник подорожі з капелою по Лівобережній Україні у 1920 році// Рукопис: Укр.. альманах спогадів, щоденників, листів, док. Світлин: У 2 т./ Під ред.. І.М. Дзюби.- К.: Криниця, 2004.- Т.1.- С.441 – 459

ХХХ

·        Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 60.

·        Деркач Б. А. Васильченко Степан Васильович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 278—279.

·        Проценко Людмила. Київський некрополь[Текст]: Путівник-довідник. — К., 1994. — С. 98—99.

·        Денисенко Г. Г. Васильченко Степан Васильович // Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К., 2005. — С. 447—448.

·        Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях[Текст]: Спогади. Невідомі твори. — К.: Смолоскип, 1999. — С. 60–61.

·        Шевчук В. Теплий талант Степана Васильченка // Наука і культура. Україна: Щорічник. — Випуск 22. — К., 1989. — С. 418–428.

·        Будзей Олег. Про бідного єврея замовте слово...: Кам’янецький відлік // Подолянин (Кам’янець-Подільський). — 2002. — 26 липня. — С. 5.

ХХХ

·        Деркач, Борис. Степан Васильченко / Деркач, Борис, Костюченко, Віктор  // Васильченко С.В. Твори. В 3 т. - К., 1974.- Т. 1. - С.5-31.

·        Костюченко В. Степан Васильченко: Літ. портрет.

• Храпко П. Українська література. 

Краєзнавча література про С. Васильченка

           Бутенко Є., Шудря Микола. Зерна пшеничної віри: Довідник- антологія  «Літератори й митці Семенівщини» -  Глобинське видавництво  «Поліграфсервіс», 2007.- С.20

         Бутенко Євген Павлович, Зінченко Микола Антонович. Прозаїки і поети   Семенівщини:    Літературний альманах.  — Глобине : Поліграфсервіс, 2004. — С. 15 : іл. — На обкл. автори: Є.Бутенко, М.Зінченко, Л.Мазанько. — ISBN 966-7344-28-2.

Вітаємо з новим роком