Вишиванка
– оберіг, яскравий символ долі українського народу.В Семенівській ЦРБ до Дня вишиванки організовано книжкову виставку «Українська вишивка –душа народу» та проведено фольклорно-етнографічну імпрезу «Українська вишивка – скарбниця народної творчості».
Споконвіку українські жінки і чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку.
Сорочку не позичали, не продавали, не одягали чужої, аби не "перетягнути" на себе чужої біди, хвороб і не віддати свого здоров'я разом із своєю сорочкою. Сорочки вишивали на комірці, рукаві, по низу - щоб до людини не мало доступу все лихе і недобре.
Як
вишитий рушник оберігав хату, так сорочка оберігала саму людину від поганих
людей, недобрих очей, заздрісних думок. Коли хтось заходив до хати, його погляд
мимохідь був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а потім уже
на самих господарів. Ту саму роль відігравала і сорочка. Вишивка ніби
нейтралізувала "недобрий" погляд чи "зле" око. Тому й була
оберегом людини чи оселі.
В
Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село
володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку
привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.
Серед
інших регіональних стилів полтавська манера вишивати впізнавана передусім за
кольором – головним чином це гама барв «білим по білому». Поширеними також є
голубі, бежеві, сірі та охристі нитки. Рідше полтавські майстрині обирають
червону палітру відтінків. Це також і найскладніша техніка української вишивки
– налічує понад 180 видів! У всьому світі вона визнана однією з найвишуканіших.
А серед галузей народного мистецтва вишиванка на Полтавщині має найбільшу
популярність. Нею прикрашають вбрання, рушники, головні убори та верхній одяг.
Запрошуємо всіх бажаючих до перегляду книг та публікацій даної тематики.
Коментарі
Дописати коментар