Вітаємо ювіляра

 11 жовтня 2021 року, виповнюється 85 років нашому дорогому  і

шанованому земляку Віктору Женченку.

 Бажаємо ювіляру міцного здоров’я, щасливої долі, нових творчих успіхів,  невичерпної енергії, оптимізму, родинного тепла.

    «Я спалахну над ніччю метеором»: Методично-бібліорафічні матеріали (до 85-річчя від дня народження   В. Женченка)/ укладач провідний бібліограф З.С. Іващенко.- КУ «Семенівська центральна бібліотека», 2021.-32с.       

Матеріал включає біографію, розкриває багатогранність таланту В. Женченка  як  поета, співака, перекладача, діяча культури, сценарій масового заходу, книжкову виставку, фото світлини. Рекомендовано для працівників сільських бібліотек, вчителів, шанувальників творчості В. Женченка.

 Віктор Васильвич – заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Святого Архистратига Михаїла. В. Женченко – людина багатогранного таланту. 
Народився Віктор Женченко 11 жовтня 1936 р. в селі Оболонь, Семенівського  р-ну на Полтавщині, у сім'ї сільського вчителя. 

Я — з Оболоні. З тиші, що припала
хмільною хвилею на груди чорнозему.
Я скупаний в купальську ніч — ще
змалу! —
в таємнім шепоті вербового гарему.
Я з квітів тих, що вранці над Сулою
дарують келихи ромашкового щему.
Я з вишень тих, що з кожною весною
плетуть вінки полтавським нареченим...
Я з тих пісень, що пахнуть полем, болем,
билинно гордим хліборобським родом.
З джерел цих п'є моя смаглява доля
дзвінку,цілющу, найсвятішу воду!

                                                     В. Женченко і його творчий доробок   

 Коли почався Женченко-поет?

— До поезії я прикипів у школі. У п’ятому класі став лауреатом Республіканського поетичного конкурсу серед школярів. Друкувався в дитячих газетах «Зірка», «Пионерская правда», в районці. Я бачив світ по-іншому, ніж люди навколо мене, і, щоб передати свій стан, брався за рідне слово.

 Віктор Васильович  член Національної спілки письменників України з 1975 року.

Активний діяч Українського фонду культури з часу його створення 11 жовтня 1987 року. Член президії правління Українського фонду культури.

Кожен рядок його поезії постає під кутом несподіваного й узагальненого бачення дійсності. Його вірші не просто цікаві, а ще й спонукають до роздумів, переосмислення та пізнання.
Перша збірка поета «Струна» вийшла у 1971 році. З друку вийшли також збірки віршів поета: "Батькова скрипка" (1974), "Сонячний бік вулиці" (1980), "У сяйві тополиних
 грацій" (1983,"Молодь"), "Яринчин віночок" (1984, "Веселка"), "Поезії" (1986, "Дніпро"), "Зневаж свій страх" (1997, "Український письменник"), "Зорова поезія" (2000, "Зерна", Париж–Цвікау), "Спрага на двох" (2001, Парламентське видавництво), «Живу!) (2006) «У присмерку долі» (2011), «Подружився Вітя з вітром» (2014,)« Кришталевий шепіт» (2014, «Жнець»).

В. Женченко - перекладач

 В. Женченко є упорядником та одним з перекладачів антології сучасної хорватської воєнної лірики "У цей страшний час" (1990, "Молодь"). Окремі переклади здійснив з татарської, узбецької, кримськотатарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов.

Світ побачив переклади: з узбецької мови – "Пісні Узбекистану" (1972, "Музична Україна"), "Повісті" X. Назіра (1975, "Веселка"), повість "Пригоди Турткоза" С. Анарбаєва (1984, "Веселка"), окремі твори Зульфії, Сайяра, М. Бабаєва, Е. Вахідова, А. Ібодінова, Л. Махмудова; з казахської — повість "Удвох із батьком" К. Найманбаєва (1983, "Веселка"), деякі твори Б. Момиш-Ули, М. Сундетова та ін.

Ось так говорить Віктор Васильович про рідну нашу  мову: «Будь-який народ, якщо ти не знаєш його мови, ніколи не відкриє тобі душу. Хіба що український народ, який товчуть майже чотириста років, знущаються з нього, а він відкриває серце і щирістю, добротою облагороджує тих, хто його ображає. Найдіть таку державу світу, де б половина парламенту розмовляла рідною мовою, а половина — польською або мовою Зімбабве. Нема такої держави».

Віктор Васильович Женченко -  універсальна людина, яка вміє захоплюватися щиросердно чеснотами й талантами інших людей, а це вже рівень богоугодного ставлення до світу.

Невблаганно летить час, багато пережито, зроблено. В одному з інтерв’ю, про свої роки, він сказав так: «Це — вік такий, коли радієш, що  вижив, озираєшся і думаєш: «Дякую Богові, що вийшов зо всіх скрут, з пекла, голодовок, хвороб, війни, коли нікому не потрібні були діти і кров’ю сходило пів  планети і ніхто не знав, як усе повернеться, а ти залишився живий та майже неушкоджений і до цього дня без творчості себе не мислиш».

Нині Віктор Васильович працює в апараті Українського фонду культури, виступає на різних форумах, презентаціях нових видань, виставок.   Передає свій мудрий досвід молодому поколінню.     У своїх віршах поет постійно тримає руку на пульсі життя країни, живе її радощами і печалями.
Його бачення сучасного у поезії, що йде від самого серця
Бо й мені, як і вам, болить,
Бо в мене душа щемить,
Коли в світі біда не спить,
Коли ще десь війна гримить,
Коли хтось там згаса щомить.
Проживаючи у Києві він час від часу відвідує свою рідну Оболонь, щоб  не заростала стежка до отчого краю. Та часом боляче дивитись на спорожнілі хати.  
Спішу куток свій обійти-
Цей заповідник самоти.
… Стоять покинуті хати,
Вже й вікна встиг хтось вибити.
Стоять хати – як сироти!
Стає щось важко дихати…
І нікого ж покликати…
Водицю кваплюсь випити -
Щоб не здуріть, не крикнути,
Лиш до схочу похлипати…
Віктора Васильовича завжди радо зустрічає Семенівська земля. Але і  він завжди радий своїм землякам. Двері його столичної квартири та заміської дачі завжди відкриті для гостей. Тут часто збираються рідні, друзі, побратими по духу, знані поети, прозаїки, артисти, художники і навіть перші особи держави.
Через усе життя з ним поруч ішла його дружина Любов Григорівна, з якою прожив більш ніж 43 роки. Мають двох дорослих синів та дві донечки. Син Ігор художник-графік, викладач столичного університету,Василь – студент академії МВС, офіцер, працює в органах внутрішніх справ в одному з районів Києва.
Доньки: Ярина – знавець іноземних мов, працює в туристичній фірмі, Юлія закінчила Київський державний медичний університет, лікар живе у США. Віктор Васильович і любов Григорівна щасливі дідусь і бабуся, мають шестеро онуків і правнучку.
Заповіти діда Якова Віктор Васильович виконав. Написав не одну, а 15 книг. І сина красеня назвав Василем.
Тож козацькому роду Женченків нема переводу.
                                                                                                                                                                                                                                                           

На життєвих перехрестях
Водночас я багато подорожував світом, об’їздив 35 країн. Спілкувався з високоповажними людьми. Зрозуміло, якби на запитання з історії України я не зміг відповісти, то від сорому згорів би. Не знати про найдорожче? Як можна! Господи, якщо ти українець, то мусиш знати біографію своєї країни хай вже не досконало як фахівець, то хоча б панорамно...
Мене довго не пускали за кордон. Уявіть, у Парижі афіші (два на півтора метра) мого сольного концерту, літак уже починає розгін, і раптом «гоп-стоп», відчиняються двері: «Женченко на вихід». І я не лечу. Тоді все робили, щоб я психологічно зламався. Взагалі то була якась чорна хвиля: пішов з життя Григір Тютюник, потім Віктор Близнець... Уявіть мій моральний і психологічний стан. П’ятнадцять років я був «невиїзний».                                                                                                                                                                     

-Мене живить любов до слова, з ним я ніколи не розлучаюся, пишу переважно ночами, удень жодного вірша не написав за весь вік. Творчість починається після дванадцятої години ночі,— це мій золотий час, у хаті всі сплять, а я зачиняюсь у своєму кабінеті, у мене розкішна бібліотека — майже п’ять тисяч томів унікальної літератури, там я знаходжу ту ауру, можу і своє щось викресати й залишити на папері.
Тож приємно, що Віктор Васильович радує нас своїми новими книгами.