«Я - жінка!... Я – життя, земна й
                                   небесна, горда і свята»
 /бібліографічний огляд/ 

Зал прикрашений живими квітами. Цитати,  вислови про жінку.

 Портрети видатних жінок.

Ти  – жінка, і цим ти права.

                                                         В. Брюсов

Жінка – це запрошення в щастя.

                                                       Ш.Бодлер

Жадана і ніжна, мила і велична
На протязі всіх незліченних літ
Будь, Жінко, завжди іменем окличним,
Тримай в долонях цей чарівний світ!

               Жінка – величне , дивне, ніжне слово. Саме в цей день «8-го Березня», людство вшановує жінок, берегинь життя у всьому світі.

Щороку, після тривалих зимових холодів у перші березневі дні весна відчиняє двері теплу і ніжності, коханню і надії. Тануть не тільки рештки снігу навколо, а й крига у людських душах, адже на благодатну землю приходить свято весни – свято жінки, матері, коханої. Скільки сердечних, хвилюючих слів визнання, подяки, шани звучить від близьких, рідних, колег та друзів. І це прекрасно... Адже ще древні філософи довели, що любові не може бути багато, вона або є, або її немає.

"Матуся – основа основ, струмочок сонячного світла, без якого неможливо прожити", - промовляють цього дня дитячі вуста.

Навіть представники сильної статі визнають: "Наділені від природи вродою і тендітністю, практичним розумом та далекоглядністю, жінки не раз стають у пригоді там, де чоловікам бракує сили і терпіння".

Так, розумні і працьовиті, прості та водночас незбагненні, ми, жінки, не звикли сидіти склавши руки та чекати "манни небесної". Усе своє життя ми самоутверджуємось, натхненно працюємо, захищаємо, виховуємо, навчаємо і творимо... кожна свою "Елегію" жіночої долі.

                                                         Воістину небесна і земна,

                                                         Заквітчана і терном і любистком,

                                                         Свята і грішна,

                                                         Рідна, чарівна,

                                                         Повіки будь!

                                                         Повіки слався, жінко!

Сьогодні поговоримо про жінок, про них самих і як про них говорить поетичне слово.

                Повіки слався, жінко! / під. Ред.. Полоненко Н.М.- Полтава: АСМІ, 2008.- 112с.

Книга ця – підсумок другого обласного конкурсу на кращий поетичний твір медиків Полтавщини під девізом «Повіки будь, повіки слався, жінко!». На ниві охорони здоров’я працює переважна більшість жінок. Вони лікують не лише професіоналізмом, новітніми технологіями, ефективними ліками, а й ніжністю рук, теплотою сердець, співпереживання душ, поетичним словом.

                Свій поетичний доробок медики присвячують весні, Міжнародному жіночому дню, Дню матері і Всесвітньому Дню поезії. В цьому читач має щасливу нагоду переконатися, прочитавши цю книжку.

В цій книжці Анатолій Назаренко, головний  лікар  нашої  Семенівської районної лікарні,   в вірші «Семенівська жінка» говорить так:

Про жінку і матір – берегиню життя,                 Семенівська жінка,

Не можна так просто сказати,                           Як зірка не згасне:

Без подиву й серця биття                                  В любові вся сила,

 Щоб її не кохати!                                               В любові прекрасна!

Всі ми діти одної Планети                                І всім я бажаю

І в неї жіноче ім’я:                                             Тепла і терпіння,

Про неї складають сонети,                                          Любові без краю,

І з нею ідем із життя.                                        І завжди везіння.

Про жінку і матір, кохану, дружину                  І всім я бажаю коханими бути

В тривозі ми завжди живем,                            Здоров’я щоб Вас не лишало,

Будь милосердний і батьку, і сину                  Про недуги ніколи не чути,

Для жінки любов збережем!                            Добро щоб завжди Вас вінчало!

 (Анатолій Назаренко «Семенівська жінка»)

Далі ми розповімо вам про Віру Таран,  вольову і життєрадісну жінку. Вона, нарешті, наважилась видати збірку своєї поезії.

В. Таран Я папороті цвіт знайду: Поезія. - 175с.

 З перших прочитаних сторінок читач зрозуміє, що її поетичний хист різноманітний: від дивного навколишнього світобачення  до ніжної лірики.     

          Поетичний голос Віри Таран чіткий, цілеспрямований, різнобарвний. Вона безоглядно закохана в життя і намагається філософськи осмислити найкращі людські цінності: віру, любов, вірність та інші моральні норми нашого існування. ЇЇ лірика віддзеркалює різноманітні теми людського життя.

                Поетеса має своє життєве кредо і впевнена, що обов’язково досягне свого задуму. І нехай її життя до мети складні і нелегкі, але вона твердо знає, що їй потрібно.

                Читачі і шанувальники її таланту можуть бути впевнені, що ту чарівну квітку, в її уяві і розумінні, вона обов’язково знайде і подарує друзям і шанувальникам творчості золотими пелюстками своєї неповторної лірики.

Я папороті цвіт знайду

І у майбутнє з ним піду!

Я вперта, вольова,

Бо я люблю, бо я жива…

Віра Таран любить чарівний закут – Веселий Поділ, де живе і працює. Своєму селу, його традиціям, побуту і невтомним трудівникам вона присвячує гарні, від серця вірші: «Хай слава буде вічна», «40 - річчю «Криниці», «Спогад про свято «Веселої мудрості» та ін. В них любов, повага і захоплення всім чим живе громада старовинного села.

               

Член районного громадського об’єднання «Прометей» Віра Таран неодноразовий учасник районних та обласних літературних конкурсів. Її поезія сприймалась із захопленням і була належним чином поцінована. Вона постійно друкується на сторінках районного і обласних часописів.

Свою першу збірку поетеса віддає на розсуд вдячному читачу. «Я папороті цвіт знайду», безсумнівно, буде помітним внесок до сучасної української поезії.

Але зараз вірші, які вона присвятила мамі.

Мені так хочеться до мами

Уже багато літ

Минають дні за днями,

Та із душі я чую вслід:

Мені так хочеться до мами.

Згадую літо, рідний дім

І м’яту у траві біля порогу,

Духмяний запах пирогів,

Що мама напекла мені в дорогу.

І тії квіти коло хати –

Гвоздики, айстри, чорнобривці.

Як ти умієш їх кохати,

Лиш розумію на автобусній зупинці.

У тебе двоє нас.

І ми для тебе завжди діти.

Та ти одна, одна, мамо, для нас,

Одна на цілім світі.

Дитинство, швидко промайнули дні.

І хоч минають роки за роками,

Я знов скажу, що в се ж мені

Так дуже хочеться до мами.

З днем народження, мамочко!

З днем народженням, мамочко, ненько!

Я зайду в твою хату тихенько.

І в обіймах тебе розцілую,

Море квітів тобі подарую,

Розцілую натруджені  руки,

Що зростили дітей і онуків.

Хоч на хвильку роботу покинь,

Присядь поруч і трішки спочинь.

Невгамовна, завжди у роботі,

Про дітей і онуків в турботі.

Добра, щира, метка, емоційна,

Не по віку така енергійна.

І до неї коли не зайду,

Там завжди усе до ладу.

Мамо, мамочко, ластівко, ненько,

Дуже любим тебе ми, рідненька,

Скільки років тобі – неважливо.

Хай пливуть вони довго й щасливо.

Хай здоров’я тебе не підводить,

А біда стороною обходить.

Із очей хай не крапає дощик,

Ти ж на світі для нас найдорожча!

Не сумуй, що сріблясті вже скроні,

Як у батька, у старшої доні.

Ти сама не старій із роками,

А живи іще довго із нами.

День народження, мамо, у тебе!

То ж в цей день сумувати нетреба,

Посміхнися, спинися на мить.

Пісня, мамо для тебе звучить.

А зараз я розповім про нашу славну поетесу, землячку  Ніна  Антонівну СУПРУНЕНКО. Ніна Антонівна прекрасна жінка, чудова мама.

А народилася Ніна Антонівна Микитенко в степовому селі Новоселиця Семенівського району Полтавської області в сім’ї службовців. Дитинство надзвичайно щасливе: люблячі батьки Антон Іванович і Марія Олександрівна, старша сестра Валентина, дідусь Іван і бабуся Марія Микитенко, дідусь Олександр і бабуся Ганна Гавриляка. Навчання в школі, заняття спортом, захоплення народним театром.

Закінчила Лохвицьке медичне училище. Працювала операційною сестрою в Полтаві. Після одруження та переїзду до Харкова – учасниця Народного театру гарнізонного будинку офіцерів. Згодом – народження сина Антона, вступ на режисерське відділення Харківського державного інституту культури.

Після закінчення працювала завідувачкою інтернаціонального відділу Палацу студентів НТУ “ХПІ”, художнім керівником, директором студентського клубу “Сучасник”. Навчалася в Київській державній академії керівних

кадрів культури та мистецтва, магістратурі інституту післядипломної освіти Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

В 1990 році – народження доньки Олесі та вихід першої книги поезій «Дарунок долі» (Київ, “Радянський письменник”), за яку в 1992 році прийнята до Національної Спілки письменників України.

Згодом вийшли книги поезій:

«Цветные сны» (Київ, 1993), «У лабіринтах болю і розлук» (Київ, 1995, 1996),

«Звезда, упавшая вчера» (Москва, 1997), «На обрії душі» (Рівне, 2002),

«Вітри протиріч» (Київ, 2003), «Полиновий світ» (Рівне, 2004), «Времена жизни» (Москва, 2004), «Закономерная случайность» (Харків, 2006),

«Преодоление» (Москва,2007), «Межа часу» (Харків, 2007) «Оттиск ладони» (Харків, 2008), «Сонце осені» (Харків, 2008), «Вселенная» (Харків, 2008),та дитячі книги

«Сашеньке в подарок» (Київ, 2003), «Загадки для маляток» (Харків,2008).

Багато поезій Ніни Супруненко покладено на музику. Її пісні виконують Ваган Гурджан, Анастасія Доро, Тамара Кадацька, Анатолій Мельніков, Юлія Прядко, Людмила Рубан, Марія Стецюн, Катя Чілі, Марина Чиженко, Валентина Шаровська, заслужені артисти Олег Дзюба, Валентин Перехрест, Олена Плаксіна, Андрій Тимошенко, тріо «Купава», народні артисти Володимир Болдирєв, Ніна Шестакова та ін.

Поезії перекладені на інші мови народів світу, друкувалися в Австралії, Вірменії, Великобританії, Білорусії, Німеччині, Польщі, Чувашії.               

В 1998 році Ніні Супруненко присуджена Почесна медаль “За кращу книгу 1997 року” Ради Міжнародного видавництва “Берегиня”.

Лауреат премії імені Олександра Олеся (1999 рік).   

Нагороджена Срібним Хрестом ОБВУ Великобританії (2003), орденом Святої великомучениці Варвари (2006).

Заслужений діяч мистецтв України.

Ніна Супруненко – начальник Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації

Ми пишаємося, що наша земля багата такими людьми як Ніна Антонівна і завжди раді зустрічі з нею. Ці зустрічі багаті на добре слово, що переростають у задушевну розмову з читанням неперевершених її поезій.

АВТОПОРТРЕТ

Печаль моя у часі безкінечна.

Жорстокість як жорстокість – безсердечна,

Миттєве щастя, як падіння зірки.

Безмежна ніжність люблячої жінки.

По-різному життя моє складалось,

Та долі вдячна я за кожен день.

На повні груди дихалось, сміялось!

І плакалось – таємно від людей...

Я йшла до цілі, може, і повільно –

Зате комусь не завдала біди,

Себе не завжди почувала вільно –

Зате собою я була завжди.

Нікуди від поезії не дітись –

Я вічний учень. Жити вчусь і вчусь.

Та скільки б ще не прожила на світі –

Під кожним словом знову підпишусь!

                                      26. 05. 2001.

Народилося слово – не легко, а в муках,

І його, не вагаючись, вам віддаю,

В ньому суму не менше, аніж у розлуках,

В ньому вилила щиро я тугу свою.

В ньому вітер, що пахне волошками й житом,

В ньому – сонце без меж, тепле й щедре для всіх,

І бажання нестерпно - болючеє – жити!

В ньому радість і сум, в ньому сльози і сміх…

Народилося слово непросто, нелегко,

Я йому щирість серця свого віддала,

Щоб крилатим було і летіло далеко,

Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!

                                                         

А далі слово поезії, сильної половині людства. Особливо хочеться звернутися до поезії       Василя  Шугала.

 Дуже прикро, що його вже не має серед нас. Та він серед нас у його творах.

Книга поезій В.Шугала  «Там де живе любов», безумовно, поетичний внесок до сучасної української поезії. Особливо хвилюють твори про жінку, кохану, матір.

В. Шугало Там де живе любов: Поезія. – Глобинське видавництво «Поліграф сервіс», 2007. - 224с.

Рано пішла з життя його мати і було боляче кожного разу звертатися подумки до рідної людини.

Поговори зі мною, мамо,

Не наяву – то хоч вві сні…

О, як тебе – якби ти знала,

Не вистачає знов мені.

Які лишень судились муки

Мені маленькому колись:

Я ще й буквар не брав у руки,

Як сиротою залишивсь.

Сестра і брат – ще менші… Боже!

Спаси ти їх і сохрани!

У жмурки гралися байдуже

Круг катафалку і труни.

Сльозами не зарадиш горю, -

А скільки батько їх пролив…

І скільки зніс страждань і болю,

А незабаром й сам спочив.

Як перші вірші – признаюся –

Мої лягали на папір, -

Як я любив тебе, матусю,

Хоч ледве пам’ятав, повір.

Твій образ, як любов і мрію.

Перу довірити не смів.

Боявся все, що не зумію

І не знайду потрібних слів…

             ( В. Шугало . Поговори зі мною, мамо)                                                               

А так пише автор про жінку -

… Мабуть, щось не все так гладко

В Святому Письмі сповна,

Не слово було спочатку,

Спочатку була Вона!

Вона! Право вісник роду,

Основа усіх основ…

Хто жінки збагнув природу –

Той справжню пізнав любов.

І той лиш її достоїш

Кохання і всіх похвал,

Хто справжній і муж і воїн,

Не просто людський загал.

…Кохана, сестра, дружина,

Найкращий на світі друг,

Чарівна, легка, стожила…

Життя безкінечний круг.

О, жінко! Я непреложно

На ім’я молюсь твоє,

Я світ цей люблю тривожний

За те, що ти в ньому є.

У німбі, немов богиня,

В терновім вінку Христа…

Ти – діва, ти – берегиня,

Ти – мати, і ти – свята!

           Нова книга відомого українського поета Івана Перепеляка «Моєї радості печаль…» складається з віршів про жінку і кохання.

Перепеляк І.М  Моєї радості печаль…  [Текст] : Любовна лірика. - Х. : Майдан, 2004.-100с.

Ліричний герой тут пройшов усіма можливими шляхами, і поет відобразив якнайширший діапазон його почуттів: від захвату до зневаги, від дитинної довіри до сумного розчарування. От тільки байдужості в них нема. Ці вірші складають цілу  ліричну драму».

Я так любив твої уста невинні,

Беріг їх недоторкано і строго.

Тугими перевеслами дороги

Мені в’язали руки на чужині,

Та йшла до тебе я рабом і богом.

Ти обминула  те палахкотіння,

Пішла у далеч молодих ночей.

І не стрічав я більш таких очей,

Перед якими став би на коліна…

Дудник О.О. Нехай життям іскриться келих[Текст]: поезія. - Глобинське видавництво «Поліграфсервіс», 2005.- С. 47

В своїй поезії «Ода земній богині» Олексій Олексійович Дудник, так говорить про жінку:

Ніколи, ніколи, -

Закон такий мій! –

Ні раз не вступав

Із жінками в двобій.

Бо жінка – це ніжність,

Цілунку вогонь.

Образити жінку?

Боже, боронь!

               

Мудреці кажуть: «Царство жінки – це царство ніжності, тонкості і терпінні».

І завдання чоловіків не зруйнувати його, а захистити від усіх можливих життєвих негараздів.

Для кожного жінка є величним  символом першооснови буття, уособленням ніжності, любові, щирості та душевного тепла. Все найдорожче, що є в нашому житті – щастя, радість, надія, кохання – пов’язане з жінкою.

До Вас посміхається ранок

             весняний,

Даруючи чистих небес

          голубінь.

Ви завжди прекрасні, кохані,

          жадані,

Серця зігріває ваш погляд

          ясний.

Нехай Вам завжди посміхається

           доля,

Хай шириться простір для

          сонячних мрій!

Хай низько вклоняються квіти

          довкола,

 Бо Ви у цей день – королеви

          весни.

Сьогодні ми говорили про жінку, матір, кохану. Кожний вірш кожного автора вартий уваги, заслуговує на розуміння різнобарвного світу, в якому ми живемо й кохаємося, зустрічаємося і розлучаємося.

Незважаючи на жодні перипетії життя, жінки народжують дітей і кохають чоловіків, працюють не покладаючи рук на благо рідної землі. У буднях сьогодення ми часто не помічаємо, скільки прекрасних, розумних, добросовісних, самовідданих жінок працює поруч. Саме на мудрості, силі та терпінні жінки тримається добробут українських родин.

Свята і грішна, ніжна і жагуча,

Цнотлива й пристрасна, і сильна і слабка...

Ти - жінка, неповторна і чарівна,

Ти - жінка, вічно мудра й молода.

Про  Жінку - матір створено безсмертні твори Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки і Максима Рильського, Ліни Костенко й Василя Симоненка...

Про них написані не тільки поетичні твори, складно оди,вона оспівана в піснях.

Жінка приходить у світ для любові, щастя й добра. Жінка - це ніжність і краса, чуйність і терпіння. Вона покликана кохати і бути коханою. В цьому її сила.

І сила її там

 де кінчається світ і дороги нема,

Й до життя прокидається сила.

Від щирого серця вітаю зі святом вас, дорогі жінки!

Використана література:

         Перепеляк І.М  Моєї радості печаль…  [Текст] : Любовна лірика. -    Х. : Майдан, 2004.-100с.

         Повіки слався, жінко! [Текст] / під ред. Полоненко Н.М. -Полтава: АСМІ, 2008.-112с.

        Таран В. Я папороті цвіт знайду[Текст] : Поезія. - 175с.

         На обрії душі [Текст]: Поезії / Н.А.Супруненко. – Рівне, 2002. -301 с.

  
         Шугало  В. Там де живе любов [Текст]: Поезія. – Глобинське видавництво «Поліграфсервіс», 2007.- 224с.
    
         Дудник О.О. Нехай життям іскриться келих [Текст]. - Глобинське видавництво «Поліграф сервіс»,  2005. -
       С. 47

                                                        Провідний бібліограф З.Іващенко