15 лютого - день вшанування учасників бойових дій на території інших держав

15 лютого  в день Стрітення, ми вшановуємо учасників бойових дій, які воювали на території інших держав або День пам’яті.

Він є особливим, насамперед, для тих, хто пройшов крізь пекло війни в Афганістані та їх рідних. Саме в цей день 1989 року офіційно останній радянський солдат залишив Афганістан. Що ми знаємо про Афганську війну тривалістю у 3340 днів, котра зачепила і Україну, яку називають неоголошеною війною, що точилася з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року?


Майже 10 років тривала ця війна. За ці роки близько сто п’ятдесяти тисяч українців пройшли через її горнило, при цьому 3290 із них загинули на війні, майже 60 – вважаються зниклими безвісти, або такими, що потрапили в полон. Понад 8 тисяч українців дістали поранень, близько 4690 із них стали інвалідами. Цей день зобов’язує нести пам'ять про ті страшні події, пам’ятати про тих хто не по вернувся ,  з повагою ставитись до тих хто поруч з нами.
 

Семенівська ЦРБ  запрошує переглянути книжкову виставку  «Афганістан: подвиг, біль пам'ять».

Вже не дійти до рідних берегів.
Ридали друзі, впавши на коліна,
Він помирав серед чужих пісків,
І разом з ним вмирала Україна.
А в далині сірів чужий кишлак,
І БТР димів опісля бою.
Погасло сонце у його очах,
Аж гори похитнулися від болю.
В оселю рідну –цинкова труна
Страшенна кара,за яку провину?
І божеволіла матуся молода,
А разом з нею –Україна.
                                      Богдан Дичук

…І знову приходить до мене Афган
Здається,роки поховали минуле,
Земля загоїлась від болю і ран…

Та пам'ять, мов камінь, докорами мулить,
І знову приходить до мене Афган.

Десь впала зоря, промайнула комета,
Травневі громи покотились в туман…
А може, це знову сигнальна ракета
І в небі тривожному «чорний тюльпан»?

Лелеки потомках будують оселі,
Над вишнями бджоли роями гудуть..
А може, це наші «вертушки» зелені
На поміч десанту востаннє ідуть?

Малеча «воює» в дворі біля дому.
- «Ти вбитий»,-
               кричить хтось так, наче мені.
А може, це докір полеглих живому,
За те, що я вижив в тій клятій війні?

…Весна по зимі, а за літом – і осінь,
Життя – це нестримна швидка течія…
Афган в моїм серці живе ще і досі,
В йому свою частку залишив і я.

Здається, роки поховали минуле,
Земля  загоїлась від болю і ран,
Та пам'ять, мов камінь, докорами мулить,
І знову приходить до мене Афган.
                                                               Василь Шугало