В Семенівській ЦРБ був проведений літературний портрет "І заспівай Марусю, чи заплач своїми калиновими піснями".
Читачі слухали печальну історію Марусі Чурай з інтересом, адже розповідь стала своєрідною подорожжю в сиву полтавську давнину. Також вони ознайомилися з викладкою літератури до 390-річчя від народження Марусі Чурай, влаштованою бібліотекарями.
Реклама книги Валентина Чемериса "Маруся Чурай"
ДОВІДКА
Чурай Марія Гордіївна (Маруся Чурай, Чураївна) Легендарна українська народна співачка і поетеса. Марусю традиційно називають "дівчиною з легенди", оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Образ "української Сапфо" склався під впливом літературних творів ХІХ-ХХ ст. (балад, поем, драм, повістей, романів українською, польською та російською мовами), створених на основі народних оповідань. Якщо узагальнити численні версії, то вийде такий біографічний сюжет.
Народилася між 1625 та 1629 рр. в родині урядника козачого Полтавського охочекомонного (добровільного) полку, який у бою з польською шляхтою під Кумейками потрапив у полон і бувстрачений у Варшаві 1638 р. Марусю виростила мати. Маруся мала чарівну зовнішність, добре серце, чудовий голос, майстерно співала, складала пісні сама, мала життєрадісну вдачу. З біографічного нарису "Маруся Чурай, малоросійська співачка" письменника і журналіста О. А. Шкляревського (1837—1883):
"Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька, струнка, як струна, з маленьким, але
рельєфно окресленим під тонкою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками. з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум'янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак. рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс". Але не мала щастя, покохала Гриця, а він женився на іншій і Маруся помстилася, отруївши його. Суд виніс смертний вирок, але сам Богдан Хмельницький помилував її.
Подальша доля піснярки тлумачиться по-різному. За однією версією, після помилування Маруся сильно страждала, ходила на прощу до Києва, а повернувшись додому, рано померла від надмірних переживань і сухот. За іншою версією, Маруся пішла з дому назавжди й померла у каятті в якомусь монастирі в Росії. За народними переказами Маруся Чурай була страчена у 1648р.
Арія Наталки-Полтавки"Віють вітри віють буйні"
Марусі Чурай приписують авторство близько 20 пісень. Серед них найвідоміші: "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні...", "Сидить голуб на березі", "Зелененький барвіночку", "Нагороді верба рясна", "Котилися вози з гори" та ін. Ці пісні досі живуть у народі й користуються великою любов'ю і популярністю. В своїх пісенних баладах співачка відтворила події особистого життя – палку, але нерозділену любов до Гриця ("Стелися, стелися, зелений гороше" "Чи ти, милий"). У найвідомішій пісні-баладі "Ой не ходи Грицю" відображено останні події життя Марусі, яка отруїла зрадливого коханця. Цей сюжет став основою повістей "Маруся, малоросійська Сапфо" О. Шаховського (1839), "У неділю рано зілля копала…" О. Кобилянської (1909) та багатьох інших творів, зокрема сучасного роману у віршах "Маруся Чурай" Л. Костенко (1979, 1983). На початку ХІХ ст. цю пісню-баладу було перекладено німецькою, французькою та польською мовами. Її використав Ф. Ліст у своїй фортепіанній "Українській баладі", а мелодію пісні "Віють вітри, віють буйні" - у фортепіанній п’єсі "Думка", які були створені під час перебування композитора в Україні. Також пісню "Віють вітри, віють буйні" І. Котляревський використав у п’єсі "Наталка Полтавка".
У 1987 р. в Полтаві споруджено Співоче поле і названо іменем Марусі Чурай. В 2006 р. у Полтаві споруджено пам’ятник Марусі Чурай. Його автори - викладачі кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного технічного університету Д. А. Коршунов і В. П. Голуб. І, напевно, скульптурний образ Марусі Чурай - це пам'ятник ще й самої української пісні - то дзвінкої, залихвацької, завзятої, то тихої, протяжної, ліричної, то задумливої і сумної.
КНИГИ:
Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова - і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси великих творців, імена яких розгубила історія. Запрошуємо до перегляду книг.
- Костенко, Ліна. Маруся Чурай [Текст]: історичний роман у віршах / Ліна Костенко. - К.: "Веселка", 1990. - 159с.
Анотація. З піснями Марусі Чурай рушали в походи козацькі полки гетьмана Богдана Хмельницького. Їх співав і співає український народ. Велике кохання і жорстока зрада, трагічна смерть милого і суд громади, драматичне, з філософським осмисленням життя легендарної Марусі Чурай.
- Кобилянська О.Ю. В неділю рано зілля копала [Текст]…// Твори: в 2-х т. / О.Ю. Кобилянська. – К.: Дніпро, 1983. – Т.2. – С. 290 – 460.
- Старицький М.П. Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці [Текст] // Поетичні твори; Драматичні твори / М.П. Старицький. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 202 – 262.
- Кропивницький М. Дай серцеві волю, заведе в неволю [Текст] // Вибрані твори / М. Кропивницький. – К.: Дніпро,1977. – С. 5 – 58.
- Чемерис В. Засвіт встали козаченьки [Текст] // ЇЇ звали янголом смерті / В. Чемерис. – К.: Укр. письменник, 1999. – С. 185 – 238.
- Чемерис, Валентин. Маруся Чурай [Текст]: повість / В. Чемерис. - К.: "Бібліотека українця", 1997. - 78с.
ГАЗЕТИ І ЖУРНАЛИ:
- Песнь любви и смерти : Маруся Чурай// Истории из жизни. - 2015. - С.14-15
- Стороха, Є Іще раз про Марусю Чурай / Є. Стороха // Край. - 2011. - № 88. - С.14-15.
- Єрмак, О. Пам'ятник дівчині-пісні: [про М.Чурай] / О. Єрмак // Трудова полтавщина. - 2008. - 7 березня. - С.7
- Рясний, А. Вона була як голос України/ А. Рясний // Полтавський вісник. - 1993. - №29. - С.5
Немає коментарів:
Дописати коментар