Пам'яті Героїв Небесної Сотні

 

В Україні щорічно 20 лютого відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні»,    згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років.   Ми в скорботі схиляємо низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.

Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, релігійними й навіть політичними переконаннями. Найстаршому — Іванові Наконечному — тоді виповнилося 82 роки, а наймолодшому — Назарові Войтовичу — лише 17.
Усіх їх об’єднала мрія жити у демократичній європейській країні, бути господарями на Богом даній землі.Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2013 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. З метою вшанування пам’яті загиблих героїв Небесної сотні в КУ «Семенівська центральна бібліотека» та в бібліотеках-філіях проведено години-реквієм, патріотичні години, влаштовано  книжкові виставки. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану, і заради чого пожертвувала своїм життям “Небесна Сотня”.

    

  

Майдан ридав, а сотня в небо йшла,       
Один за одним наче янголята.
Тут, на землі прощались матері,
А в небі зустрічала Божа Мати.   

Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,    
Земля змішалась з кров’ю і сльозами.    
Ридали всі: і рідні, і чужі,
І кров текла із серця, наче з рани.

 Летіли тихо, хоч земля тряслась,
Хоч небо поливало їх сльозами.  
Лиш ангел колискову їм співав    
На тій дорозі, що веде до мами.   

 Летіли тихо, хоч майдан ридав,    
Як ті пташки летіли в небо раннє.
Востаннє хтось дитину цілував,   
І сам не вірив, що це все востаннє.          

Боліли рани та вже не болять,      
Жовто-блакитний стяг покрив їх тіло.     
Один за одним шикувались в ряд,           
Героїв сотня в небо полетіла.

                                            (Марія Сковронська “Прощання на Майдані”)

Людина не вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають. Люди, які у ті холодні осінньо-зимові дні й ночі пішли під кулі, житимуть у нашій пам’яті вічно. Принаймні у пам’яті тих з нас, хто є українцем не лише за паспортом, а за духом, свідомістю, хто прагне жити у вільній демократичній Україні.