ДЕНЬ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ВІЙНИ В СЕЛИЩІ СЕМЕНІВКА

Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців.

 Саме у цей день 73 роки назад розпочалась найкривавіша в історії війна – Велика Вітчизняна. Вона забрала в України 10 мільйонів синів і дочок, кожна українська родина зазнала втрат у цей страшний період. День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи, адже шквал крові, болю і смерті, який пронісся над нашою землею, тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?

 Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, Ми сумуємо за всіма, хто

ціною свого життя виконав святий обов’язок по захисту Батьківщини.

 Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом

відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...

 Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...

Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях.

 В селищі Семенівка  відбувся мітинг-пам’яті і покладання квітів до пам'ятника загиблим воїнам. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблих у роки Великої Вітчизняної війни.

Тож згадаймо в цей день у думках і молитвах кожного, хто поклав своє життя на вівтар боротьби за перемогу у Великій Вітчизняній війні.

 Вічна та світла їм пам’ять. 

Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?

Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!