150 років від дня народження Лесі Українки.

 

25 лютого виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки - української поетеси, драматурга і громадської діячки, класика української літератури.

Леся Українка — одна з найвизначніших постатей в історії української літератури. По собі вона залишила великий літературний доробок - вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики.

В Семенівській ЦБ  організовано захід «Леся Українка – поетична квітка України»

Відкрити для себе Лесю Українку, ближче познайомитися з творчою діяльністю, особистим життям видатної української поетеси читачам бібліотеки пропонує виставка – персоналія .

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Леся Українка  геніальна донька українського народу
Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і відданість народові та батьківщині? Ні, другої такої на світі не було. Леся – неповторна!

Леся Українка (справжнє ім’я: Лариса Петрівна Косач-Квітка) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Вчилася Леся у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом.

У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

 

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».

 

1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.).

 

Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

 

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України ( І. Франком, О. Кобилянською, В. Стефаником,)

1894 рік — навчання в художній школі в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

 

1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 року  драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим».

У 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини».

 

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.

 

7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві, живуть в Криму. 
Кохання – як вода – плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

де пал – воно кипить, а стріне холод –

стає, мов камінь. От моє кохання!

Цього ж року поетеса завершує драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Л. Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано.

 

У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках.

Хвороба позбавила Лесю змоги вести нормальний спосіб життя, єдиною відрадою стала творчість, вірші, у яких не було жодного слова нарікання на несправедливу долю.

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

жалі та голосіння, –

то ж була буря весняна,

а не сльота осіння.

Слово для письменниці було найкращими ліками

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем.

Летять хвилини – я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила – найкращий праці час, –

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть – куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені,

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода.

І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки.

І хтось немов схиляється до мене,

І промовляє чарівні слова,

І полум’ям займається від слів тих,

І блискавицею освічує думки.

 

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

 

Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

 

 

Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України. Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини, і здійснення її мрій повинне стати нашим обов’язком.

Do (Гімн. Grave)

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

 

Поет не боїться від ворога смерти,

Бо вільная пісня не може умерти.

Тож він з ворогами і з лихом жартує

І вірші, мов легкії стрілки, гартує,

І кидає пісню в широкий простор;

Скрізь чутно її, на майдані і в полі,

Юрба перейма тую пісню, мов хор.

Все бачить співець у широкім роздоллі –

І небо, і море, красу світову,

І людям співає він пісню нову

 

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так гостро іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

 

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб’єш…

 

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

 

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

 

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

 

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Писала Леся і вірші для дітей, про квіти, про весну

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

 

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.