15
лютого в день Стрітення, ми вшановуємо
учасників бойових дій, які воювали на території інших держав або День пам’яті.
Минають
дні, ідуть роки.
Життя
листки перегортає.
А
біль Афгану – навіки,
В
душі чомусь не замовкає.
15 лютого відзначаємо День вшанування
учасників бойових дій на території інших держав та 30-ї річниці виводу військ з
Афганістану. В Семенівській центральній
бібліотеці влаштовано книжкову виставку
«Афган – моєїкраїни пам'ять і біль», на якій розміщені матеріали про війну
героїчну і трагічну, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга Світова війна, ніким і
ніколи неоголошена.
Ми повинні пам’ятати тих, хто її
пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.
Віртуальна книжкова виставка
«Афган – моєї країни пам'ять і біль»
Така
маленька
війна,
А
місця всім
вистачило.
(Василь Слапчук)
…І знову приходить до мене Афган //Шугало В. Там де живе любов.-Глобинське видавництво «Поліграфсервіс», 2007.-С. 55.
Здається,роки
поховали минуле,
Земля
загоїлась від болю і ран…
Та
пам'ять, мов камінь, докорами мулить,
І
знову приходить до мене Афган.
Десь
впала зоря, промайнула комета,
Травневі
громи покотились в туман…
А
може, це знову сигнальна ракета
І
в небі тривожному «чорний тюльпан»?
Лелеки
потомках будують оселі,
Над
вишнями бджоли роями гудуть..
А
може, це наші «вертушки» зелені
На
поміч десанту востаннє ідуть?
Малеча
«воює» в дворі біля дому.
-
«Ти вбитий»,-
кричить хтось так, наче мені.
А
може, це докір полеглих живому,
За
те, що я вижив в тій клятій війні?
…Весна
по зимі, а за літом – і осінь,
Життя
– це нестримна швидка течія…
Афган
в моїм серці живе ще і досі,
В
йому свою частку залишив і я.
Здається,
роки поховали минуле,
Земля загоїлась від болю і ран,
Та
пам'ять, мов камінь, докорами мулить,
І
знову приходить до мене Афган.
Приходить
в сні Афганістан //Шугало В. Там де живе любов.-Глобинське видавництво
«Поліграфсервіс», 2007.-С. 57
Гуляє вітер по стерні
Холодний вітер… І мені,
Немов осінній цей туман,
Приходить в сни Афганістан.
Чужа земля, чужі піски
І сонце нам чуже, й зірки…
Скажи, комбат, своїм бійцям,
Навіщо нам війна оця?
У мене дома, на Сулі
Місця – найкращі на землі,
Якщо і є на світі рай,
То тільки там – де отчий край.
Там мама втомлена й сумна
Мене чекає край вікна…
О, Кандагар! Мов білий сніг,
На скроні матері ти ліг.
О, як ти мріяв, друже мій,
Що жде тебе синочок твій…
Полин – трава гірка – гірка
Не дочекався син татка.
Про честь, обов’язок, наказ
Ми пам’ятали повсякчас.
Лиш тут не Курськ, не Сталінград, -
Щось тут не так, не так, комбат.
… І знову бій: вогонь і кров.
Ми йдем в атаку знов і знов…
І раптом груди обпекло -
І небо стало, наче скло.
Я падаю, - кудись лечу,
В гарячці щось комусь кричу
І прокидаюсь… по ночах -
дружини сльози на очах:
«Ти все воюєш, ти все там,
І дався вам Афганістан…»
Губами рану холодить -
Я засинаю знов на мить.
…Синочок спить і уві сні,
Знай,усміхається мені.
Зозуле сива, не скупись,
Для сина мого розщедрись.
Хай від дітей тісниться дім,
Пошли їм доле, щастя всім,
Лиш від «афганів», од війни
Спаси їх, Боже, й сохрани.
Туман розвіється, мов сон,
Зійде весна на царський трон,
Серця загояться від ран,
Прости нас і прощай, Афган.
Ця книга-роман-хроніка третього взводу першої роти 449-го окремого автомобільного батальйону 59-ї бригади матеріального забезпечення 40-ї загальновійськової армії в початковий період надання міжнародної фінансової допомоги братньому народу Афганістану.
Алексиевич, Светлана. Цинковые мальчики [ Текст]: Документальные повести/ Светлана Алексиевич.- М.: Известия, 1991.-432с.:ил.
До книги Світлани Алексієвич увійшли два твори документальної прози: "У війни не жіноче обличчя", де зібрані розповіді жінок, які малюють образ війни, у якій зовсім не жіноча особа. Вони звучать як свідчення - звинувачення фашизму вчорашньому, сьогоднішньому і майбутньому. ЦИНКОВІ МАЛЬЧИКИ - засновані на документальних фактах, розповідях очевидців і учасників майже десятирічної афганської війни. Виконуючи інтернаціональний обов'язок, тисячі наших хлопців загинули, пропали безвісти, стали каліками. Хто ж вони - дівчата сорок першого і хлопчаки вісімдесятих - ті, кого закликала війна? Які вони? Автор пропонує пройти їхній шлях разом з нами.
По горячей земле[ Текст]: повести и рассказы/ Сост. В.Г.
Верстаков; Посллесл. Акрамова.-М.:Мол.
Гвардия, 1986.- 302с.
У художньо-документальних повістях відомих письменників і журналістів розповідається про боротьбу афганського народу за революційні перетворення, про бойову дружбу радянських воїнів і бійців армії ДРА.
Зміст: В. верстак. Без відмітки на календарі. Н. Іванов. Світанки Саура. А. Проханов. Сивий солдатів. П. Студеникин. Дорога в Кабул. Ю. Теплов. Серед афганських гір.
Іванина
В. М. Журавлі з отчого краю[ Текст]:Худож.-док. повість/Василь Іванина.-К.:
Молодь, 1988.-232с.
Його подвиг – не лише військова доблесть, а й небезпечне довготерпіння, тривала і виснажена боротьба на себе істинного, за своє місце в житті. Автор розповідає про війну в Афганістані, де зазнав тяжкого поранення, колишній офіцер-десантник, кавалер двох орденів Червоної Зірки зумів стати в перші лави поборників перебудови, своєю мужністю і незламністю духу здобув визнання й авторитет серед молоді.
Дмитренко,
Алексей. АИСТ[ Текст]:Худож.-док. Повість/ Алексей Дмитренко.-К.: «Дніпро»,
1988.-557с.
У повісті Лелека, зазначеної Державною премією Української РСР ім. Т. Г. Шевченка за 1987 рік, відомий український радянський письменник розповідає про долю Олександра Стовби, воїна і поета, посмертно нагородженого орденом Леніна, прийнятого до Спілки письменників СРСР і удостоєного премії Ленінського комсомолу (1987), премії Міністерства оборони СРСР (1988). Виконуючи інтернаціональний обов'язок на землі Афганістану, лейтенант і його четверо солдатів Миша Литвинов, Володя Валишев, Альоша Ільїн і Славік Богомолов ціною своїх життів врятували бойових товаришів. Олександру йшов двадцять третій рік.
Стовба
А.И. Мама, я вернусь…[ Текст]:Стихи/ Александр Стовба.-К.: Рад. Шк.,
1987.-104с.
МАМА, Я ВЕРНУСЬ ... - збірка вибраних поезії молодого лейтенанта, який загинув при виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані.
Посмертно Олександр Стовба нагороджений орденом Леніна і прийнятий до Спілки письменників СРСР. У 1987 р йому присуджена премія Ленінського комсомолу.
Подвиг заради миру на Землі, в ім'я щастя всіх людей - головна тема його відвертих, глибоко ліричних віршів.
Селихов,
Ким Необьявленная война…[ Текст]: записки афганського разведчика/Ким
Селихов.-М.: «Известия», 1986.-272с., илл.
У книзі розповідається про революційні події в Демократичній Республіці Афганістан. Автор тривалий час знаходився в цій країні і був свідком боротьби волелюбного народу проти підступів контрреволюції.
Путь
на Саланг [ Текст]: Сборник/Сост.
И.М.Дінин.- М.:ДОСААФ, 1987.-269 с., ил.
Герої збірки нарисів - радянські воїни, що відзначилися під час несення служби на землі Афганістану. Автори не обмежуються розповідями про бої з душманами, вони показують становлення характерів солдатів, сержантів, прапорщиків і офіцерів, витоки мужності, що дозволяв їм успішно діяти в найважчою і небезпечній обстановці.
Проханов, А. Светлей лазури: Повести и рассказы/ Послесл. В. Бондаренко. - М.: Мол. Гвард.,1986. - 319с.
«Я бачив в Афганістані визрівання машини, бачив убитих і поранених. І ці поранені в зелених панамах, ці стріляють з автоматів солдати були ... моїми дітьми, тими, кого ми готували на щастя, до цвітіння, до продовження роду »
Повість
присвячена радянським воїнам в Афганістані, і розповідає про один день
батальйону бойової охорони на трасі Саланг, що захищає від нападу колони
афганських машин з мирними вантажами і людьми.
Моісєєнко
І.О. Сектор обстрілу – „Аісти”: роман / Ігор Моісєєнко. – К.: Криниця, 2010. –
384с.: іл., портр.
Ігор Моісєєнко строкову службу проходив в Афганістані (Джеллалабад), у батальйоні загиблого Поета-героя „Аіста” (О.І. Стовби).
Сектор
обстрілу – це вимір, де війна лютує з особливою жорстокістю. Це - надзвичайно захоплюючий і вражаючий
своїм трагізмом роман. Його сторінки стікають гіркотою палаючого металу і
обпікають розпачем згарища.
Цей
твір сучасної військової прози покликаний привернути увагу людства до його
найболючішого виклику:
„Суспільство, кращі сини якого полягають жертвами „Молоху війни”, приречене опинитись на тому ж вівтарі”.
За
цей роман Ігорю Олексійовичу Моісєєнку присуджено літературно-мистецьку премію
імені Богдана Хмельницького за 2010 рік Міністерства оборони України – за краще
висвітлення військової тематики у творах літератури і мистецтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар