 |
| Актриса Заньковецька на сцені театру. Листівка 1905 р. |
Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, проте обдарування Заньковецької багатогранне – лірична героїня, актриса комедійного плану. Та справжня стихія актриси – трагедія, в якій Заньковецька сягала висот античної трагедії. Вона царювала також у побутових драмах з натуралістичним елементом. Визначальними акторськими роботами М. Заньковецької вважаються трагедійні образи Олени у виставі «Глитай, або ж Паук» М. Кропивницького й Харитини в «Наймичці» І. Карпенка-Карого.
Актриса виступала на єлисаветградській, петербурській, московській, київській, одеській, харківській, львівській та інших сценах; їй не рукоплескали ні Париж, ні Лондон, ні Берлін – та Марію Заньковецьку величають актрисою світової величини. Вона не грала в п’єсах європейських драматургів, бо в Російській імперії до 1905 р. існували заборони для українського театру на переклади творів зарубіжної драматургії. Та в інтерпретації Заньковецької образи п’єс М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого просякнуті мотивацією героїв Шекспіра, і Шіллера, і Гете, і Золя, й Островського.
Перша народна артистка України Марія Заньковецька народилась 4 серпня 1854 року у селі Заньки, Ніжинського повіту, Чернігівської губернії. ЇЇ ім’я носить Національний академічний український драматичний театр у Львові.
З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія – сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.
У сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.
1876 – вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, – до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу.
27 жовтня 1882 р. у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка» Івана Котляревського).
Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.
Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос – драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М.К Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.
1922 – Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання.
Померла артистка 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, пише Вікіпедія.
Ім’ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Ніжині, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові. 1960 створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 – у селі Заньки.
На її честь споруджено пам’ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).
Радимо прочитати про життєвий та творчий шлях М. К. Заньковецької:
Перша народна артистка України Марія Заньковецька народилась 4 серпня 1854 року у селі Заньки, Ніжинського повіту, Чернігівської губернії. ЇЇ ім’я носить Національний академічний український драматичний театр у Львові.
З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія – сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.
У сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.
1876 – вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, – до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу.
27 жовтня 1882 р. у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка» Івана Котляревського).
Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.
Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос – драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М.К Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.
1922 – Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання.
Померла артистка 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, пише Вікіпедія.
Ім’ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Ніжині, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові. 1960 створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 – у селі Заньки.
На її честь споруджено пам’ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).
Радимо прочитати про життєвий та творчий шлях М. К. Заньковецької:
- Заньковецька Марія [Текст] // Енциклопедія українознавства. – К., 1994. – Т.2. – С. 743.
- Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) – актриса, громадська діячка [Текст] // Шаров І. 100 видатних імен України. – К., 1999. – С. 147-151.
- Лемещенко А. Марія Заньковецька легенда українського театру [Текст] / А. Лемещенко // Українки в історії / За ред. В.К. Борисенко. - Київ : Либiдь, 2004. - С. 259-265
- Галабутська Г. Увійди в мій дім : [Марія Заньковецька] / Галабутська Г. // Дивослово. - 1994.-N12. - С.43-44.
- Яній О. "Зорій довіку поміж нами" : [сценарій вечора, присвяченого М.Заньковецькій] / О. Яній // Дивослово. - 1995.- N 12. - С.55-59.
- Бабанська Н. Драматург і актриса : [листи Любові Яновської до Марії Заньковецької] / Н. Бабанська // Слово і час. - 1996.-N 8-9. - С. 2
- Онищенко, Н. Будинок Заньковецької: між двома ювілеями / Н. Онищенко // Урядовий кур'єр. — 2003. — № 141. - 1серпня. — С. 7.
- Бурбан, В. Мельпомена української сцени. Тріумф і трагедія : [Марія Заньковецька] / В. Бурбан, А. Бурбан // Дзеркало тижня. — 2004. — 7-13 серпня. — С.12.
- Кагарлицький М. Безсмертя їй ім'я : [Марія Заньковецька] / М. Кагарлицький // Урядовий кур'єр. — 2004. — №148. - 7 серпня. — С.
- Мандрика В. Заньковецька, яку Україна не забуде / В. Мандрика // Урядовий кур'єр. — 2009. — №139. - 4серпня. — С. 12.
Немає коментарів:
Дописати коментар