"Голод-33:колючий вінок Голгофи"

Щороку Україна, у четверту суботу листопада,  сумує та вшановує пам'ять  тих,  хто загинув під час голодомору  1932-1933 років.

«Голодомор 1932-33рр: свідки звинувачують»

  Бібліографічний огляд

    Згадай усе ти, щоб воздать

            Близьким і дальнім людоморам

           …Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба пам’ятать і горе.

                              Вадим  Крищенко.

Українському народу повернулася  його  історія.

       Не пішла у забуття зболена народна пам'ять. Звичайно, вже ніхто не поверне тих ні в чому невинних мільйонів людських жертв.
      Велику роботу провели  дослідники, долучаючись до об’єктивних, вірогідних даних.
      Велику інформацію про трагічні події несуть документи, архівні матеріали, фотодокументи.
      Багато з них увійшли саме до книг, які представлені на     нашій     книжковій          виставці «Чорне крило Голодомору».

Це книги, які почали виходити  починаючи з 1991 року, коли Україна здобула свою незалежність, а до того багато спогадів написано за кордоном, а книги видавались за допомогою коштів зібраних в Австралії, Англії, Канаді, США, Німеччині та в інших країнах.

Серед книг і художні твори: Василь Барка «Жовтий князь»; Тодось Осмачка «Старший боярин», «План до двору»; А. Олійник. Голос скрипки; Улас Самчук «Волинь», «Марія»; і сповнена смутку поезія.                                                      

Кожна книга – це всеукраїнський плач, всеукраїнський цвинтар.

Книги стали для нас одним із місточків, що єднає нас з минулим, допомагає розібратись в тих білих плямах, які виникають на карті історії.

Кров мільйонів загиблих стукає у наші серця.

Кожна книга заслуговує на увагу.

Хто ж буде відповідати за злочини геноциду українців?

Автор книги «Злочин»  Петро Кардаш говорить прислухайтесь до голосу Василя Симоненка:

«Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів, посіріле,

Напевно, репнуло б від сорому й хули.

         Тремтіть, убивці, думайте, лакузи,

         Життя не наліза на наш копил.

         Ви чуєте? -  На цвитарі ілюзій

         Уже немає місця для могил.

Уже народ – одна суцільна рана.

Уже від крові хижіє земля.

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля…»

Книги бентежать душу, наповнюють наші серця пекучим болем і в кожній з них звучить заклик пам’ятати власне горе і не причинити його нікому.

Як тихо і жалібно чується дитячий  голосок: « Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця».

            Про події 1932-1933 років на Полтавщині розповідають книги:

Коломиєць І. «Голодомор: спогади однієї родини»/І.Коломиєць.-Київ,2003.-68с.
Книжка присвячена пам'яті всіх безневинних жертв найбільшої трагедії українського народу – штучного голодомору 1932-1933рр., організованого московсько-більшовицькими окупантами Україхни.
Перед читачами розгортаються картини трагічних подій в селах на Полтавщині: жахливі, нелюдські умови життя знесилених голодом людей, голодне божевілля, голодна смерть, безпідставні арешти й виселки.
Спогади написані Іваном Коломийцем у далекій Америці, куди його привела життєва стежка. Вихід книжки у світ – болісна згадка автора про ні в чому не винних, замордованих голодомором співвітчизників.
Соловей Д.Ф. Сказати правду.Три праці про голодомор 1932-1933 років/Д.Ф.Соловей; за ред. Ю. Шаповала і О. Юренка.- Київ-Полтава,2005.-300 с.,29 іл. Книжка містить праці одного з найавторитетніших дослідників трагедії,що її пережив народ України на початку 30-х років XX століття. Дмитро Соловей(1888-1966), якому довелося стати емігрантом, починав свої дослідження за умов,коли,здавалося, правда про голодомор ніколи не проб’ється на його рідну землю. І ось тепер його праці повертаються в Україну. Як засвідчує, зокрема, це видання, вони добре перевіряються і підтверджуються документами. Розрахована на викладачів, студентів, науковців, на всіх,хто цікавиться історією України.

Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині.1929-1933: Збірник документів і матеріалів /Центр по дослідженню історії та культури Полтавської облдержадміністрації; Державний архів Полтавської області. - Полтава, 1997. - 264 с.

Вміщені у збірнику документи і матеріали висвітлюють примусову колективізацію сільського господарства на Полтавщині і викликаний нею голод 1932-1933 рр.
Видання адресоване науковцям, викладачам і студентам вищих навчальних закладів, учителям і учням, краєзнавцям.

… Помовчімо. Спинімось у власній задумі. Голод…Смерть… Не легко повертатися в той час тим, хто пережив, вистраждав і все-таки вижив. Вижив, щоб донести всю правду штучного голодомору.

До вашої уваги 4-х томне видання:
 Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 1. 2-ге вид. / упоряд. О.Ю.Мицик. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. – 296 с.

Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 2 / за ред. О.І.Мицика. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. – 442 с.

Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 3 / за ред. Ю.Мицика. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 432 с.

Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 4 / упоряд.: Ю.Мицик, Л.Іваннікова. -К.:Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007.-504с.
Читаємо спогад свідка Куц Євдокія Гаврилівна з с. Ялинці на Полтавщині:

 « Іду я якось через греблю. Перейшла, коли бачу, лежить людина, не знаю вже, чи жінка, чи чоловік, а в руках прошлогодній  скотський  кізяк. Видно, їло той кізяк і вмерло.

А є різали людей. Жінка у нас у селі жила, її Лебедька називали.

Упіймала вона хлопчика, Дмитра, Калининого брата, зарізала і з’їла. Потім Кулик у нас був такий. Так той своїх дітей порізав, поварив і поїв, і все. А тоді й сам помер.
Розказували, зайшли до Кулика, а вони ж, ой страшно й казать, киплять у чавуні, і пальчики отак поскручувались. Він їх порубав і покидав».

Правда історії озивається в тисячах людських доль.

За деякими підрахунками на Полтавщині втрати становили близько півмільйона чоловік. Але точну цифру однозначно назвати не може ніхто.

До вашої уваги  книга  33-й: голод: Народна книга-меморіал /Упоряд. Коваленко Л.В., Маняк В.А. -Київ: «Радянський письменник»,1991.-584с.

       Ця книга - єдине документальне джерело,в якому зібрано свідоцтва очевидців про голод в Україні.Більшість із них стала жертвою голодомору. ".....«33-й: Голод. Народна книга-меморіал», яка удостоєна Шевченківської премії...." 

       Книгу “33-й: голод” можна назвати історичним дослідженням, яке з допомогою шести тисяч голосів-свідчень висвітлює події, що мали місце півстоліття назад. Перше, що вражає кожного, хто бере у руки Народну Книгу-Меморіал, – це чорні фарби – вираження нашої запізнілої скорботи. На чорному тлі названа кожна із семи областей тодішньої Української РСР, селяни яких були піддані масовому винищенню; на чорному тлі подано фотоматеріали – багатомовні свідчення трагічної доби; на чорному тлі знайшли своє місце публіцистичні, історичні коментарі, матеріали із розсекречених архівів. Як вказує у вступному слові до книги Володимир Маняк, дане видання – “це і цвинтар пам'яті, і поминальник, і енциклопедія горя та смутку. Трагедія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Книга народної пам'яті, де люди звіряються, виважують, свідчать, де правда історії озивається в тисячах людських доль.
Сергійчук В. Як нас морили голодом/В.Сергійчук.-вид. 2-е, доповн.-К.: Українська Видавнича Спілка,2003.-252с. В цій книзі в одному із листів, що був написаний з села Горби Глобинського району, до Сталіна, згадується і про наш Семенівський район.

        Наш земляк, краєзнавець Євген Павлович Бутенко розповідає про голодомор
в книгах :
 Бутенко, Є.П. Забуттю не підлягає [Текст] / Є.П. Бутенко. - Глобинське видавництво «Поліграфсервіс», 2007. - 80с.
 Бутенко, Є.П. Слідами голоду с. Очеретувате [Текст] / Є.П. Бутенко. - Семенівка, 1990. - 20с.
Бутенко, Євген. Вони звинувачують!/ Є.Бутенка, М.Зінченка, Л. Мазанько.  [Текст]: Пекуча правда про голодомор 1932-1933рр. / Є. Бутенко.- Семенівка, 2003. - 30с.

Це спогади свідків, жителів сіл Очеретуватого, Устимівки, Брусово, Біляків, Погребняків, Бурімки та інших .

Євген Павлович  Бутенко говорить: «… Жахливість наслідків того голоду кригою сковує серце і свідомість того, хто торкається цієї теми, але треба знайти в собі сили і мужність, щоб до кінця пройти слідами тих мук і страждань. Люди повинні знати і пам’ятати про навмисно організований голод на Україні».

Іван Михайлович Перепеляк, наш земляк - письменник, поет, що народився в селі Оболонь, а зараз проживає в Харкові,  створив цілий цикл поезій «Голод».
Дуже мало лишилося в живих тих, хто може розповісти про ті події.
За якийсь час записувати свідчення вже буде просто ні від кого.
Трагедія  голоду завжди буде об’єднувати всіх живих людей одним спогадом, однією печаллю, однією надією.
Як говорить письменник Василь Шкляр: «Нація може бути сильною, тільки завдяки своїй колективній пам’яті».

 А письменниця Оксана Забужко наголошує, що саме страшніше,що понад пів століття,більше  50 років заборонено було говорити про голодомор і оплакувати своїх мертвих, прийти на могили. Це один із найбільших ударів по людській ідентичності, відколи людина вийшла із печер  і  це відрізняє людину від тварини, це пам’ять про мертвих, це  культ мертвих.
Сьогодні  нам , сущим на цій  грішній багатостраждальній Землі, залишається тільки одне - запалювати поминальні свічі, згадувати їхні безвинно страчені душі.

Прощай і прости нас, кохана

Людино.

До тебе сльозою течу.

Вдовину, сирітську, нетлінну,

Запалюй свічу Україно!

Запалюй свічу.
І нині Україна переживає важкі часи становлення державності, адже північний ворог, сусідня держава зазіхнула на наші землі, на територіальну цілісність країни. Болить серце за долю народу. Іде неоголошена війна, гинуть люди, нівечаться долі, сиротіють діти. Знову ллються кров і сльози.
Україна – це не просто клапоть землі, територія. Це – наш дім, і захищати її – нам.

Шановні гості зараз  ви перебуваєте в стінах бібліотеки, цієї    книгозбірні, де можна взяти книгу і  переміститися в часі, знайти необхідну інформацію, а ще до ваших послуг безкоштовне користування мережею Інтернет.
Завжди раді бачити вас у нашій бібліотеці і говоримо  До нових зустрічей! 

Огляд підготувала  провідний бібліограф З. Іващенко