З ДОВЖЕНКОВИХ КРИНИЦЬ

10 вересня 2014 року виповнюється 120 років з дня народження кінорежисера, кінодраматурга, класика світового кінематографа, письменника Олександра Петровича Довженка.

Олександр Петрович Довженко - визнаний український та радянський класик. Його талант проявив себе в багатьох сферах - література, кіномистецтво, драматургія. Серед спадщини митця - п'єси, повісті, кінокартини. Для нього характерний жанр кіноповісті.

Книжкова виставка
«З Довженкових криниць»

Життя Довженка припало на буремні роки революції та відродження української культури. Випущений у 1927 році фільм «Звенигора» на історичну тематику приніс режисеру славу. Наступні фільми «Арсенал», «Земля», «Щорс» закріпили успіх режисера. Як письменник Довженко розробив власний жанр «кіноповісті». В цьому жанрі написані його найвідоміші твори «Зачарована Десна»(про власне дитинство) та «Україна в огні» (про війну та німецьку окупацію).

Олександр Довженко — єдиний митець, який за умов тоталітарної доби здобув насправді світову славу, ім'я якого входить в усі енциклопедії, антології світового кіномистецтва. Але цей творець прожив зовсім нетипове життя, змушений був
відмовитися від своїх переконань під тиском ЧК, повинен був створювати антиісторичні твори. Та правда його мистецтва проривалася крізь усі заборони та цензури. 

«Україна в огні» та «Щоденник» Олександра Довженка розкрили перед читачем усю глибину страждання великого митця в період найтяжчих для України випробувань. Слова письменника про «землю-полонянку», «одвічну мою полонянку», «невдашну нашу історію» відображають усвідомлення реального стану речей у країні. І дійсно, у той час можна було висловлювати такі думки тільки у своєму щоденнику, та й то варто було б остерігатися. 

«Будемо щасливі і вдячні рідній землі, що нагодувала й напоїла напоїла нас не тільки хлібом і медом, а й чистими думками й незлобливими почуттями, любовю до людей, співчуттям до людського лиха, гнівом до ворога» - говорив Олександр Довженко.

О. Довженко — великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свого єднання з ними, а через них — з самим життям. «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», — так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по суті, можливо, вперше в житті. Історія розсудила по-своєму: належить він тепер вічності, як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний геній українського народу. 

Він повернувся піснею до нас, 

Щоб вічно своєму служить народу, 

Як служить Зачарована Десна, 

Віддаючи лугам живильну воду. 

Щоб тут, на наших вулицях прямих, 

Де в зелені ясніють чисті хати, 

Серед знайомих, рідних, дорогих 

Навік величним пам’ятником стати. 

Ім’я митця добре пам’ятають, шанують в Україні.

З 1957 року Київська кіностудія носить ім'я Олександра Довженка.

У 1972-му було затверджено Золоту медаль ім. Довженка «За найкращий військово-патріотичний фільм».

У 1960 році створено музей Довженка у батьківській хаті. 

Перші значні кроки по збереженню і вшануванню пам'яті видатного українця були зроблені із здобуттям незалежності України. 

10 вересня — день народження Олександра Довженка — святкується в Україні як День кіно. В цей же день з 1994 року за указом Президента України вручається державна премія в галузі кінематографа імені О. Довженка.

В центральній районній бібліотеці для широкого кола користувачів організована книжкова виставка «З Довженкових криниць». Підготовлена попереджувальна довідка

« Довженкова слава, наче пісня,

Іде в безсмертя літ ясних».