ВИЗВОЛЕННЯ СЕМЕНІВСЬКОГО РАЙОНУ

Історично - бібліографічна довідка.

Не забудьте, терпляче збирайте відомості про тих, хто життя віддав за себе і за нас. 

Пам’ятайте! Не було безіменних героїв.

Юліус Фучік

Фронт поволі наближався до Семенівки. На сході і півночі, не змовкаючи, гуркотіла артилерійська кононада. Вночі, в напрямку Миргорода Хорола і Лубен, палахкотіли заграви. Усі шляхи Семенівського і Оболонського районів щільно забиті відступаючими гітлерівськими військами. Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти знищували державні підприємства, громадські будівлі, будівлі місцевих жителів. Вся худоба була вивезена або знищена фашистами. У селах районів гітлерівці розстрілювали людей, хапали молодь, в першу чергу чоловіків, гнали їх з собою. В одному лише селі Великі Липняги за один день 23 вересня 1943 року знищено 373 чоловіки, спалено все село. Випадково в живих залишилось лише кілька чоловік. В пам'ять про тих, хто - загинув від рук німецьких фашистів споруджено меморіальний комплекс жертвам німецько-фашистського терору на селі.

Після визволення Миргороду 373 Миргородська стрілецька дивізія зі своїми трьома полками рушили до Дніпра, звільнивши Хорольський та більшу частину Семенівського району.

Зокрема, 1235 стрілецький полк 23-25 вересня 1943 раку, заволодівши населеними пунктами Карпиха, Вереміївка, Нова Доба, цукрокомбінатом та Семенівкою вийшов до хутора Греблі та села Малі Липняги. Наступ продовжувався у напрямку Товстого, Іванівки, Дем'янівки. 1237 та 1239 стрілецькі полки пройшли дещо північніше, але всі вони виходили до Дніпра через Липове, річку Сулу та місто Черкаси.

Під час визволення штаб 373 стрілецької дивізії знаходився в селах Новоселиця та Іванівка Семенівського району на чолі з начальником штабу підполковником Одеровим.

Так були звільнені центр та південний захід нашого району, на північному сході та півночі діяли частини 763 стрілецького
полку 138 стрілецької дивізії. Тут в районах Ново-Петрівки, Богданівки, Жовтневого, Калинівки, Великих Липнягів точилися жорстокі бої, де 23 та 24 вересня 1943 року загинуло 98 воїнів 9 національностей. Імена всіх загиблих були виявлені в центральному архіві бувшого Міністерства Оборони СРСР і записані до районної книги пам'яті.

В селі Калинівці загинув Микола Кузьмич Зверев 1907 року народження, командир гармати 869 винищувального протитанкового артилерійського полку старший сержант, який залишившись на одинці, зумів підпалити три танки ворога, ліквідувати прямим наведенням десятки фашистських солдатів. Поранений, охоплений полум'ям продовжував вести огонь, доки його не розстріляв з відстані 10 метрів «Фердінанд».

Посмертно Миколі Кузьмичу Звереву присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Документи для нагородження підписали член військової Ради М.Хрущов та командуючий Воронезьким фронтом М. Ватутін.

В цих боях загинули капітан Шаповалов та Рибаєв, лейтенанти Давидов, Алімбеков, старшина Якубов, сержант Усенко, рядові Юсупов, Одинець, Іванов та багато інших.

Через село Калинівку пройшли з боями Герої Радянського Союзу Йолкін Василь Дмитрович та Свешніков Павло Іванович. Чотири воїни-земляки Семенівського району вийшли з війни Героями Радянського Союзу Верховський Євген Федорович, Киричок Сергій Дмитрович, Сіхно Петро Михайлович, Трембач Костянтин Григорович. 

Понад 45 років в районному центрі проживав Герой Радянського Союзу Василь Дмитрович Кізь, уродженець Карлівського району. Чотирма орденами Червоного прапора нагороджений полковник у відставці Михайло Миколайович Жирнов.

Захисником Брестської фортеці був наш воїн-земляк Леонід Бурнаховський. Три воїни-земляки брали участь в Нараді Перемоги, серед них Міхно Дмитро Григорович, Магденко Степан Терентійович, Щербина Петро Кіндратович.

4300 чоловік відзначено бойовими урядовими нагородами.

Після звільнення в селах Семенівка, Оболонь, Крива Руда кілька днів діяли 4 польових госпіталі, а в селі Веселий Поділ розгорнули свою діяльність два військових госпіталі. Один з них за №3465 ГЛП залишився до березня 1944 року.

Районні центри Семенівка та Оболонь були напівзруйновані разом з цукрозаводом, машинно-тракторними станціями, громадськими приміщеннями. Повністю спалено чотири села, спалено і зруйновано 10 шкіл, 3 лікарні, до 2000 хат селян, загальні збитки заподіяні за період бойових дій та окупації району становили понад 200 мільйонів карбованців.

Узагальнені дані про людські втрати на території Семенівського району

На території району загинуло в боях 132 воїни з різних регіонів тодішнього Радянського Союзу. В числі загинувших на території району воїнів-земляків не було.

92 підпільники та 53 партизани були розстріляні німцями в селищі Семенівка, селах Оболонь, Біляки, Устимівка, Веселий Поділ Погребняки та інших селах. 90 чоловік поховані в безіменних могилах. 300 чоловік військовополонених в концтаборах Чапаєвки та цукрозаводу були закатовані фашистськими хижаками. З них 32 в с.Устимівка.

703 мирних жителі стали жертвами війни. З них чоловіків - 310, жінок - 257, дітей - 136.

На фронтах, за межами району загинуло понад 7000 чоловік. В тому числі пропало безвісти - 3582 чоловік, в госпіталях та цивільних лікарнях померли від ран - 688 чоловік. За визволення Європи загинуло 841 чоловік, зокрема партизан - 3 чоловіки. Понад 1300 чоловік не повернулося з німецької каторги. Така далеко не повна трагічна картина перебування фашистських звірів на території нашого району.

Після звільнення району від фашистських загарбників у діючу армію мобілізовано 866 чоловік.

329 поховань мирних жителів-жертв війни 1703 в них похованих, 40 безіменних могил в яких поховано - 90 чоловік.

Кров’ю наших дідів було заплачено за мирне майбутнє. Нікому не переписати сторінки минулого, але ми завжди будемо пам’ятати своїх героїв. Прості солдати билися до останньої краплі крові, щоб перемогти клятого ворога. Кажуть, що час лікує рани. Але біль утрати не стихає. Війна своїм чорним крилом торкнулася кожного українського дому, кожної родини, кожної долі. А тому ми сьогодні зі скорботою згадуємо доблесних воїнів, які не повернулися з поля бою, замордованих у концентраційних таборах, розстріляних у полоні, загиблих від холоду та голоду, тих хто і досі вважається зниклими без вісти. Пам’ять про цих людей не підвладна часу. Вони в наших серцях і в наших душах.